Нагірний Карабах капітулював, армію самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки розгромлено і буде розпущено. Що буде з вірменським мирним населенням регіону - покажуть переговори. Такий короткий підсумок "антитерористичної операції" в Карабаху, про проведення якої Баку оголосив 19 вересня. Росія, чиї військовослужбовці з 2020 року розміщені в регіоні, не втручалася.
Фатальна помилка Єревана
Зовсім нещодавно, у травні 2023 року прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян заявив про готовність визнати територіальну цілісність сусіднього Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах. Умовою він назвав гарантії безпеки карабахським вірменам. Це було вимушеним рішенням Єревана після поразки у війні за Карабах із Азербайджаном у 2020 році.
Росія тоді взяла на себе роль миротворця. Свою місію вона нав'язала Вірменії. Президент Путін уже тоді не приховував неприязнь Москви до прем'єра Пашиняна, яку тепер відкритим текстом транслює колишній глава російської держави та уряду Медведєв у відомому своєю агресивністю Telegram-каналі. Але тоді вірменам ще здавалося, що історичній дружбі з Росією альтернативи немає. Цей союз, мовляв, на користь самого Кремля.
Таке припущення виявилося помилкою, яку напередодні капітуляції Карабаха привселюдно визнав Нікол Пашинян. Розуміння прийшло пізно. Спроба розвороту Єревана на Захід за кілька тижнів до нової військової операції Баку в Карабаху не могла зупинити Азербайджан. За співвідношенням сил - 60 тисяч добре озброєних азербайджанських солдатів проти 2,5 тисячі карабахців - результат війни був вирішений наперед. Вона не тривала й доби. На призначеному з ініціативи Франції на 21 вересня спецзасіданні Ради безпеки ООН з Нагірного Карабаху тепер обговорюватимуть долю вірменського населення регіону.
Чому Росія "здала" Вірменію
Ходять чутки, що Володимир Путін обміняв Карабах на поступки з боку Туреччини - партнера Азерайбджану - з інших питань (наприклад, на відмову від відновлення постачання українського зерна на світові ринки Чорним морем). "Зернова угода", зокрема, обговорювалася під час зустрічі Путіна з турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом на початку вересня у Сочі. Можливо, це правда. Але насправді не має значення, в який момент і в якій формі Росія вирішила не виконувати взяті на себе зобов'язання щодо безпеки в регіоні. Головне, з яких причин це сталося.
Раніше російська влада і словом, і ділом доводила, що національні інтереси країни вимагають підтримувати Вірменію. Вона була ключовою союзницею Росії у регіоні. Москва продавала зброю і Азербайджану, але військову базу створила саме у Вірменії. Так продовжувалося до приходу до влади Нікола Пашиняна. Після цього ставлення Москви до Єревану різко змінилося, але не внаслідок якихось складних стратегічних чи геополітичних розрахунків, а лише через особисті антипатії Путіна до "надто демократичного" вірменського прем'єра. За лічені місяці всі російські стратегії на Південному Кавказі були відправлені на звалище: Росія фактично припинила піклуватися про Вірменію.
Далі небажання збіглося з нездатністю. У лютому 2022 року Росія розпочала широкомасштабну агресію проти України, але ресурсів для перемоги не вистачило. Не залишилося їх і для того, щоб у разі чого стримати Азербайджан, навіть якби Путін раптом передумав.
Кінець карабахського конфлікту та початок нового?
Після капітуляції Карабаху залишилося два питання. Перше - чи все вірменське населення залишить регіон, а якщо ні - то хто і як гарантує безпеку решти? Взаємна ненависть збиралася десятиліттями, вірменські загони у першу карабаську війну вигнали десятки тисяч азербайджанців. І бажання помститися навряд чи охололо.
Читайте також: Нагірний Карабах: домовленість про перемир'я, роззброєння "НКР" і переговори
Друге питання - чи це кінець вірмено-азербайджанського конфлікту? В угоді від 2020 року вказується на зобов'язання Єревана розблокувати транспортне сполучення між Азербайджаном та Нахічеванською автономною республікою. Цей азербайджанський ексклав має вузький, але кордон із Туреччиною. Баку у зв'язку з цим говорить про створення транснаціонального "зангезурського коридору".
Вірменія бачить у такому коридорі посягання на свою територіальну цілісність. Напевно, і після перемоги в Карабаху Баку та Анкара продовжать вимагати від Єревана його створення, що може стати приводом для нової війни. І поки що незрозуміло, хто міг би їй завадити.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.