Олександр Лукашенко провів свою інавгурацію в форматі спецоперації. На церемонію таємно звезли білоруське керівництво, а іноземців не покликали - навіть гостей з Москви або Пекіна. Сам захід жодним чином не був анонсований. Всупереч білоруському закону про вибори глави держави, його не транслювали й на національному телебаченні. Ця спецоперація - успіх чи провал білоруського правителя?
"Коронація злодія в законі"
Світлана Тихановська, яка цілком могла перемогти на білоруських виборах, якби вони проводилися за законом, а Лукашенко не пішов би на тотальні фальсифікації, назвала інавгурацію "фарсом". Коментатори у ЗМІ і соцмережах змагаються в дотепності, називаючи інавгурацію Лукашенка "таємним шлюбом", "весіллям в Лас-Вегасі" і навіть "коронацією злодія в законі". Але головним залишається питання осмисленості рішення, ухваленого Олександром Лукашенком.
У нього був час до 9 жовтня, щоб проголосити себе президентом. За цей час можна було підготуватися. Покликати гостей з дружніх країн, звезти автобусами "правильних" білорусів і роздати їм прапорці, зачистити центр міста так, щоб можна було красиво проїхати або навіть пройтися Мінськом, нарешті, організувати телевізійну трансляцію.
Порівняти "самопроголошення" Лукашенка президентом можна хіба що з інавгурацією Володимира Путіна в 2012 році. Щоправда, і це порівняння буде не на користь білоруського керівника. Уся країна спостерігала гордий проїзд путінського кортежу "підкореною" Москвою. Це був вступ на престол переможця. Лукашенко ж поквапився і став "підпільним президентом", зібравши у залі всіх, кому він довіряє, тобто тих, хто тепер автоматично стане фігурантом санкційних списків.
Читайте також: Німецький уряд не визнає Лукашенка президентом Білорусі
Поспішаючи оформити свої повноваження, Лукашенко забув, якщо взагалі це знав, що інавгурація - не тільки формальна, а й символічна процедура отримання влади. Фактично - це аналог коронації. Вона просто зобов'язана бути "прилюдною" і, в ідеалі, супроводжуватися масовими гуляннями, які показують, що піддані обожнюють свого монарха. Легітимізація влади часто є більш важливою за власне бюрократичні процедурні питання.
Тож таємна коронація Лукашенка - повне фіаско його політики. Це відкрите публічне визнання того, що він сам прекрасно розуміє: він узурпатор. Такий собі принц Джон зі своїми найманцями, котрий намагається захопити трон, поки законного лідера Річарда Левове Серце вдається утримувати за кордоном. Бракує тільки Робін Гуда.
Лукашенко не висловив би свої почуття і страхи відвертіше, навіть якби виступив замість інавгурації на національному телебаченні і відкрито сказав білорусам: "Я вас боюся".
Узурпація як форма правління
Олександру Лукашенку не вперше порушувати закони Білорусі, він це робить уже чверть століття. Тому не має сенсу розмірковувати про те, чи перетворився білоруський правитель на узурпатора саме 23 вересня. Він ним є з 1994 року - з того часу, як розігнав Верховну раду і переписав на незаконному плебісциті конституцію.
Читайте також: Держдепартамент США заявив про невизнання Лукашенка легітимним президентом
Різниця тільки в одному: тоді мало хто сумнівався у тому, що Лукашенко користується підтримкою якщо не абсолютної більшості білорусів, то вже точно значної їх частини. Раніше його хто жартома, а хто люблячи називав "бацькой". За цим стояла народна любов або як мінімум повага.
Тепер, ставши "президентом ОМОНу", намалювавши собі підтримку у 80 відсотків співгромадян, він перетворився на "АнтиБацьку", антипрезідента своєї країни.
Самопроголошений президент
В очах колективного Заходу Лукашенко - узурпатор, його інавгурацію ні ЄС, ні США, ні інші економічно розвинені країни не визнають. Навіть у Москві та Пекіні пам'ятатимуть про цей підпільний захід. І Кремль, звісно, нагадає про нього Лукашенку, коли на чергових переговорах доведеться ставити його на місце.
Читайте також: Стояли на колінах і "падали з турніка": як в Могильові міліція знущалася над білорусами
До речі, страх не тільки перед власним народом, але й перед Москвою може бути ще однією причиною цієї спецоперації. В першу чергу, звісно, інавгурацію таємно провели для того, щоб перешкодити населенню мобілізуватися до конкретної дати і заблокувати центр міста. Але Лукашенко міг керуватися ще й бажанням все-таки самостійно зійти на престол. Щоб не довелося корону приймати з рук Володимира Путіна, "який приїхав у гості".
Утім, навіть якщо й так, то розрахунок Лукашенка провалився. Він не вирішив жодну зі своїх внутрішньополітичних або зовнішньополітичних проблем. Навпаки, Лукашенко лише додав аргументів тим, хто перестав його вважати законним президентом Білорусі.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.