Наразі незрозуміло, чи заблокує Туреччина вступ Фінляндії та Швеції до НАТО. Проте Володимир Путін уже намагається представити сам виступ як подію не надто значну.
Путін заспокоює
На засіданні ради путінського "кишенькового НАТО" - Організації договору про колективну безпеку - у Кремлі президент Росії сказав, що Москва не має проблем з Фінляндією та Швецією і що "безпосередньої загрози" їхнє входження в Альянс не створює. У своєму фірмовому ухильному стилі він водночас пообіцяв, що Росія "відповідним чином" реагуватиме на розширення НАТО.
Заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков заявив, що Росія "не змириться" із членством двох північних країн в Альянсі, але знову ж таки - залежно від "наслідків" їхнього вступу. Розуміти це треба так: Москві нічого й нічим відповісти на приєднання шведів та фінів до НАТО. Тому, мовляв, чекатимемо, коли американці розмістять свої війська десь під Лаппеенрантою.
Але американці цього робити не будуть, поки їх про це не попросить Фінляндія. А вона не попросить, якщо Кремль не почне концентрувати війська на кордоні з нею чи погрожувати ядерною зброєю. Поки що, зважаючи на все, єдиною військовою "відповіддю" на плани Гельсінкі та Стокгольма стали стрільби двох малих ракетних кораблів Балтійського флоту в акваторії Калінінградської області.
Російське керівництво намагається робити гарну міну в поганій грі. Після початку 24 лютого нового етапу війни проти України йому доводиться вдаватися до цього дедалі частіше. Але навіть на тлі політичних, військових та економічних провалів останніх трьох місяців рішення Фінляндії та Швеції вступити до Північноатлантичного альянсу - особливо болісний ляпас Путіну.
Читайте також: Фінляндія і Швеція на шляху до НАТО
Вінок для Маннергейма
З військового та політичного погляду Швеція та Фінляндія стали гідними кандидатами на вступ уже давно. Їхні збройні сили повністю інтероперабельні - тобто готові до стовідсоткової взаємодії з арміями союзників. Але обидві держави десятиліттями воліли залишатися нейтральними, точніше, не приєднуватися до військових блоків. Причому громадськість двох країн стабільно була здебільшого проти вступу.
Починаючи з Микити Хрущова, радянські, а потім російські лідери особливо успішно культивували тісні стосунки з політиками та бізнесом Фінляндії. Політика фінляндизації - суверенітету в обмін на неприєднання до військових союзів - з'явилася внаслідок двох радянсько-фінських воєн - 1939-40 та 1941-44 років. СРСР вдалося захопити частину фінської території, але не вдалося поневолити сусідів. Співіснування на основі цього принципу, яке тривало з кінця Другої світової, не похитнув навіть крах Радянського Союзу в 1991 році, хоча тоді було багато розмов про потенційну нестабільність у Євразії.
Читайте також: Австрійський історик про те, чи пасує Україні нейтральний статус
Переворот у свідомості фінів і шведів, який стався за два-три тижні, - повністю заслуга Путіна. У 2001 році він вперше приїхав з офіційним візитом до Гельсінкі. І тоді вразив і зворушив фінів тим, що, згідно з державним протоколом країни, поклав вінок на могилу колишнього президента маршала Карла Густава Маннергейма - лідера Фінляндії під час обох воєн з СРСР. Цього до нього не робив жоден гість із Москви.
Двадцять років було витрачено на культивування зв'язків із політиками та бізнесменами Фінляндії, а також на небезуспішну купівлю впливу. Наприклад, колишнього прем'єра Паава Ліппонена найняли консультантом проєкту Nord Stream з екології. Нинішній президент Фінляндії Саулі Нінністе - один із небагатьох західних лідерів, який регулярно особисто зустрічався з Путіним, за що його регулярно критикували у Центральній Європі та країнах Балтії. Воістину знущальна іронія історії: саме Нінністе днями особисто поінформував кремлівського начальника про майбутній вступ фінів до НАТО.
Балтійське море стає озером НАТО
Військові та політичні наслідки того, що сталося, - украй болючі для кремлівських борців із розширенням НАТО. Фінляндизація померла. Кордон з Альянсом (тобто потенційна лінія фронту) збільшується більш ніж на тисячу кілометрів. Від неї до Санкт-Петербурга - сто з чимось кілометрів. Балтійське море стає фактично озером НАТО.
Здатність і так не наймогутнішого Балтійського флоту Росії діяти буде ще більш обмежено. Якщо шведи або фіни попросять про це, то інші союзники можуть розмістити свої сили на стратегічних позиціях у регіоні - наприклад, на острові Готланд, який фактично контролює прохід у та з Балтійського моря. Або в тій же Лаппеенранті, за 30 кілометрів від колись фінського Віїпурі - Виборга.
У разі необхідності повна - морську й сухопутну - блокаду Калінінградської області країнами НАТО може бути встановлено значно швидше, ніж раніше. За результатами нового раунду війни з Україною навіть нефахівець може зробити висновок: Москва не має ні особового складу, ні техніки, ні озброєнь, щоб хоч якось відповісти на рішення Гельсінкі та Стокгольма. Залишається погрожувати ядерною зброєю. Але й від цього останнім часом усі втомилися. "Це провал", - подумав Штірліц. І цього разу, схоже, не схибив.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і DW загалом.