Знаменитий жарт корпоративних піарників про хом'ячка, який, насправді, щур, але з хорошим іміджем, як не можна краще пасує до нового глобального режиму санкцій, затвердженого Радою ЄС із закордонних справ.
Його презентують як європейський "акт Магнітського", але, у реальності, від попереднього режиму новий відрізняється, м'яко кажучи, не дуже сильно. Більш того, глави МЗС країн-членів Євросоюзу не стали називати схвалений санкційний механізм ім'ям Сергія Магнітського, і цим помітно знецінили його символічне значення.
Навальний - в "іншій категорії"
Навіть досвідчені чиновники Євросоюзу не змогли мені пояснити, чим нові правила покарання порушників прав людини принципово відрізняються від колишніх. "Вони тепер вважаються транскордонними і наднаціональними, але що це означає на ділі, я не второпаю", - зізнався мені один з брюссельських знайомих, досвідчений міжнародний бюрократ. "Одностайність при узгодженні санкційних списків зберігається. Це означає, що Європейська комісія не зможе вводити обмеження так само, як це роблять уряди або парламенти суверенних держав", - додав він.
Документ не змусить здригнутися ні Кремль, ні Олександра Лукашенка. "Замах на Олексія Навального проходить за категорією "застосування хімічної зброї", а не "порушення прав людини". Проти режиму в Мінську готуються ввести третій пакет санкцій, але це сталося б і так", - пояснив мені інший єврочиновник.
Європейські лідери люблять говорити про м'яку силу ЄС, як глобального символу і прихильника ідей ненасильства, політичного компромісу і гармонії - на відміну від "світового поліцейського" в особі Сполучених Штатів, які, ледве що, готові врізати по тих, хто їм не подобається, крилатою ракетою "Томагавк". Однак на ділі виходить, що американці реально протистоять авторитарним режимам набагато жорсткіше європейців. Москва, Каракас, Анкара, Тегеран, Пекін можуть це підтвердити.
ЄС важко звинувачувати за такий стан справ. Загальна позиція майже трьох десятків держав буде за визначенням розмитою - за все добре проти всього поганого. Втім, усе пізнається у порівнянні. Скажімо, в Москві з брежнєвських часів мріють вести справу виключно безпосередньо з європейськими столицями, які їй симпатизують. Однак єдина позиція Євросоюзу щодо російсько-українського конфлікту (включаючи набір санкцій) тримається без змін вже шість років, і жодні спроби Кремля і його союзників у Європі розхитати і підірвати цю позицію ні до чого не привели. А санкції, введені Німеччиною після отруєння Олексія Навального, уперше пов'язали тему замаху на вбивство з конкретними людьми з найближчого оточення Путіна.
Читайте також: Коментар: Передай сусіду прапор - протест в Білорусі змінює тактику
Олігархів просять поки не турбуватися
Нові санкційні правила ЄС набудуть чинності 10 грудня. Цікаво, хто першим потрапить під їхню дію: символічний елемент для таких політичних рішень чи не важливіший практичного. Якщо не чіпати Росію і Білорусь, то можна показати "червону картку" прем'єр-міністрові Ефіопії Абію Ахмеду Алі, який прямо зараз займається "врегулюванням" внутрішнього конфлікту з жителями провінції Тиграй за допомогою артобстрілів і бомбардувань. Але це теж навряд чи станеться.
По-перше, ефіопський політик - лауреат Нобелівської премії миру 2019 року за врегулювання конфлікту зі сусідньою Еритреєю. Вийде, що ЄС дарма його вітав лише рік тому. А, по-друге, рано чи пізно конфлікт потрібно буде врегулювати, і тут не обійтися без начальника з Аддис-Абеби. Пам'ятаєте? "Без Лукашенка не вирішити політичну кризу в Білорусі", "Без Путіна не замирити Сирію (Донбас, Лівію тощо)".
Читайте також: Коментар: Берлін навряд чи натисне на Москву через отруєння Навального
У Москві уважно спостерігатимуть за тим, що відбувається. Для путінського режиму головною загрозою залишаються персональні фінансові та візові санкції проти його провідних фігур. Досі олігархи і керівництво держкорпорацій залишалися значною мірою за рамками санкційних режимів. Довести причетність умовних "Газпрому" або "Роснафти" до порушень прав людини справді важко, особливо якщо вважати їх просто держкомпаніями, їхнє керівництво - просто корпоративними менеджерами, а олігархів - просто приватними підприємцями.
Однак у корпоративістській російській державі все найтіснішим чином взаємозв'язане. Конгрес США часто виходить саме з такого погляду на сучасну російську реальність. Європейцям це набагато складніше. З одного боку, Кремлю поки боятися нічого. Але, з іншого, будь-які закони про санкції подібні Чеховській рушниці на стіні - рано чи пізно вони вистрілять.
Автор: Костянтин Еггерт - російський журналіст, автор щотижневої колонки на DW
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції й Deutsche Welle загалом.