Росія Путіна викривляє міжнародний порядок та паплюжить міжнародне право. Це право насправді не так вже й рідко порушують, зокрема, і країни Заходу. Але протягом останніх десятиліть навряд чи були такі явні порушення узгоджених правил співіснування держав, а значить - і людей, як ті, що зараз чинить московський режим. Адже порушується заборона на застосування насильства, територіальна цілісність України, її державний суверенітет та право українського народу на самовизначення, а значить - і права людей. Росії закидають багато - від геноциду та злочинів проти людяності до важких воєнних злочинів. У новітній історії важко знайти схожі приклади, які вже активізували Міжнародний кримінальний суд та національні прокуратури. Такі порушення міжнародного права не можна залишити без уваги, за них має настати розплата.
Не можна не звернути увагу й на те, що навіть Путін намагається створити юридичне підґрунтя, що, до речі, робить його схожим на інших насильницьких правителів. Так, він послався на право на самооборону, захист власних громадян за кордоном та назвав, зокрема, війну НАТО в Косові історичним прецедентом.
І зараз Росія, як вона вже робила 2014 року в анексованому Криму, розпорядилася провести "референдуми", аби надати насильницькому присвоєнню територій вигляд законності. Тож поки Путін та його пропагандисти прямо заперечують право України бути єдиною нацією та поринають у фантазії повного знищення країни, які частково навіть втілюються у реальність, з іншого боку вони шукають підґрунтя, використовують терміни з міжнародного права та хочуть показати світові за допомогою голосування, що йдеться, мовляв, про право людей на самовизначення.
Та якщо серйозно ставитися до права народів на самовизначення, то потрібно дати господарювати свободі. Це справа України - визначати свою долю. До речі, це не виключає обміну територіями. На основі вільного рішення та в рамках міжнародного правопорядку.
Якими б важливими не були кордони, їх визначають люди. Нинішній склад держав - важлива опора передусім післявоєнного порядку. Але жодний народ не дасть себе довго втримувати в державному утворенні всупереч своїй волі. Об'єднання обох німецьких держав, але також і розділ Чехії та Словаччини - приклади мирних перетворень на основі права на самовизначення.
Це право, звісно, не можна прирівнювати до права на сецесію, відокремлення від уже наявного державного утворення. Право на самовизначення може виражатися і в регулюванні автономій. Зрештою, визначальною є поведінка державної спільноти. Тому реакція на спроби Путіна легалізувати крадіжку територій повинна бути недвозначною.
Іще коли Росія анексувала Крим, можна було почути нечуване - особливо в Німеччині. Мовляв, він і так історично належить Росії та переважно населений росіянами, що тодішнє голосування лише підтвердило. Навіть якщо частина про історію та частку населення - це правда, то референдум на тлі танків ніколи не є вільним голосуванням. І навіть якщо анексія Криму була насильницькою, але минула без кровопролиття, вона все одно була паплюженням права на самовизначення. Вільного голосування ніколи не було, так само, до речі, як і геноцидних утисків росіян, які могли б дозволити порівнювати ситуацію з Косовом.
У нинішній ситуації тим більше. Цілеспрямоване вбивство та примусове вигнання жителів знищують будь-яку основу для будь-якого референдуму, гідного цієї назви. Ідеться про державну територію України, яку Росія хоче присвоїти. Без волі людей і народів, які її заселяють, у сьогоднішньому світі не може бути жодних змін територій. Росія ще зрозуміє це іншим шляхом. Народи на її території так само мають право на самовизначення. Вони так само не можуть бути поневолені. Протести після путінської мобілізації - це, можливо, лише передвісники нової перемоги права на самовизначення.
Косовська війна, яку так любить згадувати Путіна, або ж частково по праву критиковані військові вторгнення Америки, однак, не мали за мету анексію цих територій чи встановлення там чужинського правління. Коли (не лише) путінська імперія почне хитатися, це станеться не в останню чергу тому, що самовизначення та демократична воля в довгостроковій перспективі сильніші за зброю.
Автор: Райнгард Мюллер, оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung
Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung
Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.