Росія продовжує обстрілювати українські міста й цивільну інфраструктуру. Поки Україна перебуває під масштабними ударами російської армії, у Європарламенті вручили премію імені Андрія Сахарова "За свободу думки", присуджену цього року українському народу. Хоча, якщо бути точним, то українці зараз ведуть боротьбу насамперед за право жити.
Жити у вільній і незалежній країні, без страху стати жертвою вбивць і ґвалтівників у формі російської армії. Жити так, щоб наші діти не ховалися від ракет у бомбосховищах і були щасливі у своїх домівках. За це право зараз ми платимо дуже дорого - життям тих, хто сьогодні гине на війні, тих, хто, як і ми, теж став лауреатом премії Сахарова, але посмертно.
Преміальний рік для українців
Скажу відверто: я ніколи не мріяв отримати Пулітцерівську премію або стати лауреатом премії імені Сахарова. Однак це сталося. Першою нагородою навесні 2022 року було відзначено усіх українських журналістів, як ідеться на сайті премії, "за мужність, витримку і відданість правдивому висвітленню подій під час безжального вторгнення Володимира Путіна". Премію Сахарова присуджено українському народу, який представляє президент Володимир Зеленський, інші обрані лідери та громадянське суспільство.
Мільйони українців, які отримали ці високі нагороди, навряд чи довго пам'ятатимуть про це. Упевнений, частина з них навіть не надала цьому якогось значення. Як і тому, що цього року одним із лауреатів Нобелівської премії миру став український Центр громадянських свобод, а перемогу на Євробаченні виборов український гурт Kalush Orchestra.
Читайте також: Коментар: Нобелівська премія миру - потрійний ляпас Путіну
Тобі не до цього, коли над твоєю головою літають ракети, а мільйони людей змушені залишати свої домівки. Коли твого сусіда привозять із фронту в закритій цинковій труні, а твоя дитина сидить у бомбосховищі. Коли кожен ракетний удар по Києву, Харкову, Дніпру, Миколаєву, Одесі ти сприймаєш як удар по собі, а коротке повідомлення "+" від рідних на фронті доводить тебе до сліз. Ми живемо в реальності, яка називається "війна" і у якій головна нагорода - не премії, а право на життя.
Усіх нинішніх лауреатів Пулітцерівської премії та премії Сахарова з України об'єднує одне - жага до життя і перемоги. Це робить кожного з нас більш мужнім, більш сміливим і більш відчайдушним. За час війни страх поступово відступає на другий план. Намагаючись нас залякати і позбавити майбутнього, Путін прорахувався. Народжені літати, повзати не вміють. Народжені українцями до останнього боротимуться за свою землю. Ніхто не має наміру поступатися Кремлю. Ми воюємо за право жити, Росія хоче позбавити нас цього права.
Війна в Україні це - не кіно
Премії, якими нас сьогодні щедро обдаровують у світі, це, звісно, добре і приємно. Про нас пам'ятають, нас цінують і нам віддають належне. Однак погано те, що ці нагороди не дозволяють нам конвертувати їх в отримання від Заходу нових партій сучасної зброї. Тому що тільки вона здатна зупинити жорстоку бійню в Україні, яку розв'язав Путін.
Тривала війна в Україні, за якою ось уже вісім місяців в онлайн-режимі стежить весь світ, схоже, притуплює її сприйняття глядачами. Частина з них стежить за тим, що відбувається, як за серіалом на платформі Netflix. Добро бореться зі злом, на екрані змінюються герої битв, миготять картинки зі зруйнованими вщент містами. Око звикає до горя, сліз, руйнувань. Глядач оживає тільки тоді, коли головний лиходій вкотре обіцяє рознести весь світ ядерною зброєю.
Усім, хто живе на планеті Земля, час зрозуміти: війна Росії в Україні це - не кіно. Це війна не тільки проти нас, українців. Це - війна проти всього людства, проти усієї цивілізації. Рано чи пізно вона торкнеться кожного. Володимир Путін, з волі якого безжально вбивають десятки тисяч українців і розстрілюють житлові квартали мирних міст, навряд чи в змозі зупинитися сам. Він давно переступив межу, за якою немає місця співчуттю іншим людям і каяттю за скоєне. Зупинити його ми можемо тільки спільно.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.