У рейтингу Глобального індексу мілітаризації (GMI) важлива зміна: вперше за останні 15 років його очолює не Ізраїль, а Україна. За півтора роки повномасштабної війни країна, що обороняється від російської агресії, піднялася на 18 позицій. Демілітаризація України, про яку так марив Путін, провалилася. Натомість армію РФ зустрічають модернізовані Збройні сили України, які отримали підтримку Заходу, міць яких уже відчули на собі російські окупанти.
Читайте також: Україна запросила у США нові види американських озброєнь - Reuters
Фатальна помилка Путіна
У лютому 2022 року Путін сприймав захоплення України як легку прогулянку своєї армії до сусідньої держави. Фраза "Київ за три дні" була розхожою та пережованою сотні разів російськими пропагандистами. Російські танки з території Білорусі та Росії рухалися у бік української столиці, щоби провести переможний парад на Хрещатику. У перших підбитих українцями бронемашинах було знайдено парадну форму російських військових, які атакували незалежну державу.
Мені невідомо, хто переконав Путіна у слабкості українців. Але для мене абсолютно очевидно, що господар Кремля припустився фатальної помилки, рушивши свої війська в Україну. Там ніхто путінської армії не чекав з квітами, святковими кульками та російськими триколорами. Натомість мільйони українців різної статі, віку та соціального статусу взяли до рук зброю, перетворивши так звану путінську "СВО" на справжню народну війну. Замість легкої прогулянки окупанти отримали жорстку військову відсіч.
На цьому тлі абсурдним виглядав заклик Путіна до українських військових скласти зброю та йти додому. Адже російському президентові було невтямки, що відсіч йому дають не лише люди у камуфляжі. Під рушницю стала без перебільшення вся країна. Так, армія РФ мала перевагу над ЗСУ - і в чисельності, і в озброєнні. Але українці з початком повномасштабної війни вибору не мали. Програти чи здатися означало для них одне - перетворитися на жертву окупантів - розстріляну чи зґвалтовану, закатовану у в'язниці. Іншого вибору українці не мали, не мають і вже не матимуть.
Читайте також: Коментар: На що сподіватися Україні після Abrams, ATACMS та F-16
Більше зброї, менше окупантів
Помилково думати, що Путін розпочав війну в Україні 24 лютого 2022 року. До цього дня Росія вісім років воювала на Донбасі. З 2014-го до великої війни - 15 тисяч загиблих на сході України. Так, мало хто з українців думав, що Москва піде на широкомасштабне вторгнення. Можливо тому замість того, щоб озброювати армію та будувати бліндажі, команда Зеленського посилено зводила дороги та мости, якими потім до країни в'їжджала російська армія.
Шлях, який пройшли ЗСУ з лютого 2022-го і до цього дня, перетворив українську армію на одну з найсильніших у світі. І не лише завдяки набутому бойовому досвіду. Нова зброя, поставлена США, Великобританією, Німеччиною та міжнародною коаліцією у форматі "Рамштайн", дозволяє українцям якщо і не перевершувати росіян, то, як мінімум, бути на рівних та ефективно протистояти їм. Так, ми не встигли виробити достатньої кількості своєї зброї, але ми вдячні за неї нашим союзникам.
Гасло "Чим більше зброї, тим менше окупантів" сьогодні дуже актуальне для України. Нам потрібні танки, снаряди, бронетехніка, літаки, далекобійні ракети та багато іншого. Наявність достатньої кількості зброї в Україні - це питання життя та смерті, не лише українців. Це питання безпеки у Європі та світі. Це питання сьогоднішнього та майбутнього України.
Читайте також: Британський військовий експерт: ЗСУ слід бути готовими до наступу армії РФ
Життя у стилі мілітарі
Хоч би як і чим закінчилася війна Росії проти України, для нас очевидно: поряд з нами живе агресивний і не зовсім адекватний сусід. Він озброєний і будь-якої миті може увірватися до наших міст і квартир. І з цим ми далі будемо змушені жити. Про це пам'ятатимуть наші діти та онуки. Вони вже все знають про цю війну, розрізняють "виходи" та "приходи" снарядів на звук і з ходу матюками відповідають, хто такий Путін. Діти війни навряд чи колись пробачать дітям окупантів.
Росія нам не залишає вибору: ми маємо бути сильними та мілітаризованими. Навіть більше, ніж зараз. У кожній квартирі та у кожному мікрорайоні, у кожному місті та селі, у кожному виші та у кожній школі мають бути готові до відсічі атаки окупантів. На нас чекає життя у стилі мілітарі. Життя, яке дозволить нам не лише відвоювати втрачені території, а й перебудувати всю країну з урахуванням нових реалій.
Нинішня першість України в рейтингу Глобального індексу мілітаризації поки що не дає нам змоги видворити російських окупантів за межі території нашої держави. А це означає, що Україна ще недостатньо мілітаризована. Так, ми - лідери у цьому процесі. Але нам треба більше зброї та можливостей. Ми не повинні залишати нашим дітям у спадок війну, яку розпочала Росія.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.