Президент України Володимир Зеленський запропонував Верховній Раді припинити повноваження нинішнього складу Конституційного суду України (КСУ). Приводом для цього стало скасування КСУ кримінальної відповідальності за недостовірне декларування майна чиновниками. Рішення суду не тільки загострило ситуацію всередині країни, а й спричинило негативну реакцію послів країн G7 в Україні. Тому Зеленський екстрено провів засідання РНБО, під час якого було вирішено ігнорувати вердикт КСУ, що, своєю чергою, створює новий правовий конфлікт в державі.
Читайте також: Голова КСУ бачить у законопроєкті Зеленського ознаки конституційного перевороту
Велике антикорупційне "прання"
Рівно три роки тому, 30 жовтня 2017 року, в Україні було завдано першого серйозного удару по корупції. Саме тоді завершилася процедура першого електронного декларування майна. 115 тисяч чиновників провели опис всього свого майна, включно зі статками найближчих родичів. Сотні мільйонів кешу, елітна нерухомість, земельні угіддя, дорогий одяг, автомобілі та годинники, колекції картин, що належали українським чиновникам і політикам спричинили глибокий шок навіть у бувалих українців. Всі, звичайно, розуміли, що найвигідніший бізнес в країні - це влада. Але навряд чи хтось усвідомлював його масштаби.
Електронне декларування майна чиновниками в Україні, на якому, до речі, наполягав Євросоюз, мало перетворитися на дієвий механізм боротьби з корупцією. Неподання декларацій або подання свідомо недостовірної інформації мали тягнути за собою кримінальну відповідальність.
Так, упродовж усіх трьох років українські чиновники, політики, судді, прокурори, скрегочучи зубами, змушені були декларувати своє майно. Але було зрозуміло, що все це сильно дратувало політичну еліту країни. Як і тих, завдяки кому вони наживали свої статки - олігархів, що звикли до ручних міністрів, депутатів і суддів.
У липні 2020 року два адміністративних протоколи від Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) отримав навіть президент Зеленський, який не задекларував зміни в переліку свого майна. Недостовірну інформацію в деклараціях виявили і у двох суддів Конституційного суду: Сергія Головатого та Ірини Завгородньої.
За останні ж три місяці, за даними директора Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Артема Ситника, було винесено десять судових вироків, пов'язаних з порушеннями закону при електронному декларуванні. Ще кілька десятків справ знаходяться зараз на розгляді в судах. Це не так вже й багато. Але скажіть, кому з "небожителів" могло це подобатися? Відповідь, як на мене, очевидна - нікому.
Медведчук і Коломойський проти європейської України
Три місяці тому 47 депутатів Ради вирішили оскаржити в КСУ норму про кримінальну відповідальність за недостовірне декларування майна чиновниками. Показово, що позивачами у цій справі стали саме ті, хто задекларував сотні мільйонів гривень кешу, десятки автомобілів і так далі. Проти частини з них справи перебувають у судах. Усі вони - члени фракції "Опозиційної платформи - За життя"(ОПЗЖ) на чолі з Віктором Медведчуком і депутатської групи "За майбутнє", яка перебуває під контролем олігарха Ігоря Коломойського.
Мотив депутатів, які звернулися в КСУ, цілком зрозумілий - уникнути відповідальності за все, що "нажито непосильним труд". Коломойський же, як і Медведчук, - вихідці з лихих дев'яностих. Вони точно знають, як і у скільки обходиться в Україні рішення тих чи інших питань. Або скільки коштує те чи інше місце у владі. Електронне декларування просто обмежує їхні можливості. А точніше - дії умовних "рішал", на яких вони завжди спиралися.
Здавалося, що, починаючи від 2014 року, грубий кеш, тіньова економіка, купівля політиків, суддів і прокурорів назавжди піде в минуле. Особливо - після ухвалення пакету антикорупційних законів, які активно підтримували європейські партнери України. Спроба КСУ знищити систему електронного декларування не тільки повертає країну в епоху Леоніда Кучми, коли при мізерній зарплаті чиновники купували собі елітну нерухомість і дорогі автомобілі, не побоюючись потрапити за ґрати, але і ставить під загрозу європейське майбутнє України. Дуже показовим є те, що до цього причетний кум Володимира Путіна - Віктор Медведчук. І ось тепер скажіть, що Росія тут ні до чого.
Чи буде антисуддівський Майдан?
Міжнародні фінансові організації дали чітко зрозуміти президенту Зеленському: рішення КСУ ставить під загрозу їхню подальшу співпрацю з Україною. В ЄС навіть заговорили про можливе припинення безвізу для українців. Тому на своєму екстреному засіданні РНБО доручив уряду негайно відкрити доступ до реєстру електронних декларацій, а президент запропонував парламенту відправити у відставку весь склад Конституційного суду (що суперечить законодавству), визнавши його рішення нікчемним. Так-так, того самого КСУ, який ще влітку 2019 року не заперечував проти сумнівного рішення президента щодо дострокового розпуску парламенту.
Тепер Зеленський і його команда публічно ігнорують рішення КСУ, яке, згідно з конституцією, остаточне і оскарженню не підлягає. Якщо судді ухвалили сумнівний вердикт, чи означає це, що аналогічним чином повинні чинити президент і Верховна Рада? Хто у цій ситуації здатен вирішити суперечку між Конституційним судом і президентом? Як уникнути конституційної кризи, в яку сповзає Україна? Ну і головне - як у майбутньому уникнути подібних конфліктів?
Поки юристи і депутати ламають голову над ініціативою Зеленського, своє незадоволення висловлює вулиця. 30 жовтня біля будівлі Конституційного суду відбулася акція "Проведемо суддів-зрадників у Ростов". У активної частини українців накопичилося багато запитань до судової системи, яку свого часу намагався реформувати президент Порошенко. Ця система вже давно вимагає перезавантаження. Повного і безповоротного. Хочеться вірити, що це розуміє і команда президента Зеленського, в силах якої сьогодні провести таку реформу. І бажано - в рамках правового поля. Чим швидше вона відбудеться, тим краще буде для всіх. Адже, якщо цього не станеться, судову систему буде ламати вулиця.
Автор: Сергій Руденко - український журналіст і політичний оглядач
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.