Мама п'ятьох дітей стала капеланкою і їздить на "нуль"
6 липня 2023 р.
До вторгнення Росії в Україну Катерина Семенюк жила своїм звичним життям: займалася благодійністю, викладала англійську мову та разом із чоловіком Сергієм виховувала чотирьох дітей. У 2021 році в родині відбулися дві радісні події: найстарша донька вийшла заміж, а через день після її весілля подружжя Семенюків дізналося, що чекає на п'яту дитину. Наступні місяці багатодітна сім'я прожила в очікування малюка, який мав народитися на світ навесні 2022 року.
"Я народила 24 лютого"
Зранку 24 лютого Семенюки, як і вся Україна, прокинулися від вибухів, а вже за лічені хвилини у Катерини почалися передчасні пологи. "Того ранку шість ракет вдарили по об'єктах інфраструктури у Луцьку. Ми це все чули, наші діти чули. Моя 14-річна донька прийшла до мене й почала плакати. Я їй пояснила, що почалася війна. У той момент я вже відчувала, що зі мною щось відбувається. Тому я зателефонувала лікарці. Вона порадила терміново їхати в обласну лікарню, бо центральні - були зайняті", - пригадує багатодітна мама.
Тож Катерина з чоловіком терміново вирушили до пологового будинку. Тоді перед подружжям постало непросте завдання: не лише врятувати малюка, який передчасно мав з'явитися на світ, а й потурбуватися про безпеку всіх своїх дітей. Із цим допомогли близькі друзі родини, які тимчасово забрали до себе дітей Катерини та Сергія.
За дві години після ранкових вибухів Катерина народила сина Луку. З операційного блоку породіллю з немовлям перевели до укриття. "У першу ніч ми взагалі не виходили на зв'язок. Коли ми піднялися нагору, то опублікували фотографії в інтернеті й написали, що з нами все гаразд", - розповідає жінка. Світлина, на якій багатодітна мама лежить із новонародженим сином у підвалі пологового будинку, набуло популярності у соцмережах. Після її публікації подружжя отримало сотні повідомлень зі словами підтримки з усього світу.
Нині ж маленький Лука, народжений у перший день повномасштабного вторгнення, вже самостійно ходить. "Він Лучик, ми його називаємо Лучик. Він постійно усміхається. Він дуже спокійне дитя. Ми справді не знаємо, в кого він вдався, бо і чоловік, і я, ми зовсім не інтроверти. Лука дуже позитивний. Часом люди називали його "дитя війни", але ми називаємо його "дитя миру". Для мене це принципово, дуже принципово", - наголошує Катерина.
Читайте також: Село й техно: Як фанати рейву відбудовують Чернігівщину
Після пологів - у волонтерство
Одразу після пологів Катерина вирішила займатися волонтерством. Спочатку допомагала лише в Луцьку, проте вже за півтора місяці вирушила на деокуповані території. "Ми були в шоці, як і вся Україна. Ми просто почали займатися волонтерством, приймати біженців, надавати їм допомогу. Ми майже одразу приїхали в Бучу та Бородянку, як тільки ці міста відкрилися для волонтерів", - розповідає жінка.
Уже понад рік Катерина координує роботу луцького волонтерського центру, який приймає гуманітарну допомогу з усього світу. Двоповерхове приміщення забите вщент різноманітним одягом, засобами гігієни, посудом і продуктами харчування. "У нас на складах нічого не затримується довше, ніж на два тижні. Все одразу розподіляється чи в бойові, чи в деокуповані зони, також ми надаємо допомогу переселенцям у Луцьку", - розповідає Катерина. З-поміж іншого на складі центру є й речі, які рятують життя українським військовим: ліки, укомплектовані рюкзаки для парамедиків і турнікети. Приміром, турнікети придбали коштом професора з Канади, який тримає зв'язок із Катериною й регулярно допомагає українській армії.
Читайте також:"Бляхи" для ЗСУ: вживані іномарки та їхнє друге життя на фронті
Шлях до капеланства
Торік Катерина вирішила, що, крім матеріальної допомоги, хоче надавати й духовну. Багатодітна мама приєдналася до Корпусу військових капеланів, який є структурним підрозділом "Християнської Служби Порятунку". На базі підрозділу волонтерка пройшла капеланську підготовку й отримала сертифікат. Тепер Катерина може їздити на фронт, не вступаючи до лав ЗСУ, що вкрай важливо в її випадку.
"Моя причина особиста - п'ятеро дітей. Я не можу підписати контракт і належати повністю армії, адже моя основна й найперша місія - бути матір'ю. Також є й інша причина: якщо я вступлю до лав ЗСУ, то я вже не зможу займатися волонтерством", - пояснює жінка.
Як капеланка Катерина відвідує звільнені території й духовно допомагає людям, які пережили окупацію, а також їздить на фронт, щоби дати якомога більше підтримки українським військовим. "Я на "нулі" буваю. По пів дня, часом - по декілька днів. Чесно кажучи, у мене є дуже хороша охорона. Крім того, я в спорядженні, в касці, в бронежилеті. Тому я не розумію людей, які негативно ставляться до мого вибору, мовляв, я мати п'ятьох дітей і їжджу на "нуль". Я ходжу перед Богом. Мій чоловік підтримує мене", - говорить Катерина.
Саме ж капеланство не завершується після повернення з фронту. Катерина залишається на з'язку із тими, хто цього потребує, щодня. Приміром, часом капеланці телефонують українські захисники просто з позицій. Найчастіше вони просять помолитися за них у моменти, коли йдуть важкі бої з армією РФ.
Катерина каже, що відповідає на дзвінки та повідомлення військових і вдень, і вночі: "Я дуже часто їм пишу, що молюсь за них, що ми є їхнім тилом, що ми чекаємо на них і любимо їх".