Як російськомовні покращують знання української

В Україні сьогодні існує чимало ініціатив для вивчення української мови. Хоча так було не завжди. Впродовж багатьох років лунала критика як відсутності послідовної державної мовної політики, так і закладів, де можна було б безкоштовно вивчати українську. Нині ж на сайті Уповноваженого із захисту державної мови опубліковано список із понад сотнею безкоштовних курсів, розмовних клубів, інтернет-ресурсів. При чому попит на них збільшився після розв'язаної Росією війни. Багато українців з різних причин захотіли якщо не повністю перейти, то хоча б покращити свої знання української мови. DW поспілкувалася з організаторами та відвідувачами мовних курсів.

"Безкоштовні курси української мови"

Однією з таких ініціатив є всеукраїнський волонтерський проєкт "Безкоштовні курси української мови", який стартував ще у 2013 році. "В 2015 році ми проводили очне навчання в 30 містах України. Але потім почалася пандемія коронавірусу, тому ми запустили портал для вивчення української "Є-мова", на якому розміщені записані заняття", - розповідає DW координаторка проєкту у Львові Марічка Цимбалюк.

Зацікавленість мовними курсами, за її словами, йшла на спад, але після 24 лютого стався великий сплеск. "З появою перших біженців на заході України стали надходити запити щодо проведення занять з української. Тому вирішили відновити офлайн у Львові і запустили онлайн заняття з викладачем", - каже Цимбалюк. Нині більшість занять призупинено до вересня, аби дати час на відпочинок волонтерам. Лише одна викладачка з Херсона продовжує проводити дистанційний курс.

За місяці роботи очні заняття у Львові в основному відвідували біженці, хоча були і російськомовні львів'яни, зізнається Цимбалюк. "Спочатку записалося 60 людей, але під кінець на курси приходило 12, тому що багато хто почав повертатися додому - в Харків, Чернігів, Черкаси, Запоріжжя. А от онлайн-заняття відвідало близько 80 людей з різних міст України", - зазначає вона.  

Самі заняття проходять у форматі розмови, під час якої завчасно обирається певна тема для обговорення. При чому люди приходять з різним рівнем підготовки. "Є такі, що навіть на слух погано розуміють українську, а є й ті, хто загалом знає мову, але боїться розмовляти", - розповідає Цимбалюк.  

Читайте також: Катерина Бабкіна: Про рідну мову

Гуманітарний фронт у Тернополі

А от товариство "Просвіта" у Тернополі проводить безкоштовні курси української для тимчасово переміщених осіб виключно онлайн. Ідея організувати навчання з'явилася після початку агресії Росії в лютому, коли до Тернополя прибули біженці зі сходу України, розповідає DW голова обласного осередку Петро Шимків.

"Ми почули на вулицях нашого міста багато російської мови. Тому на початку березня написали оголошення про безкоштовні курси у будинку, де жили переселенці. Згодом це оголошення почало гуляти інтернетом і набуло розголосу", - каже він.

Шимків створив групу в соцмережі Telegram, куди додавав усіх бажаючих. Там людей розподіляють за рівнями знання мови та домовляються з вчителями про заняття. Нині в цій групі близько 200 осіб, серед яких в основному переселенці. "Але не тільки. Є люди навіть з Ужгорода", - зауважує Шимків. 

Втім, деякий час координація курсів відбувалася без голови тернопольської "Просвіти", який в квітні поїхав на фронт у лавах ЗСУ. "Нещодавно я повернувся, і знову готовий працювати на гуманітарному фронті", - каже Шимків.

Читайте також: Чому дедалі більше німців вивчають українську мову

"Перейти на українську планувала давно"

Мотивація вивчати українську у всіх різна. Зокрема, Іра Данилюк у квітні приїхала у Львів з Харкова. Вона дізналася про проєкт "Безкоштовні курси української мови" від сусідки, і почала їх відвідувати. "Для мене це дуже корисно, тому що я медична працівниця, і всю документацію потрібно писати українською мовою, якщо хочеш залишитися на роботі", - каже вона. Однак говорити українською Ірині важко, адже вона її ніколи не вивчала. "В дитинстві я разом з батьками переїхала в Монголію, де не було уроків української", - пояснює Данилюк у розмові з DW. 

Трохи інша ситуація у Валерії Клюйко, яка наприкінці лютого виїхала в Івано-Франківськ з Генічеська на Херсонщині. Вона планувала перейти на українську давно. "Це питання ставало актуальним ще після народження дітей, але все якось не складалося, тому що навколо було російськомовне середовище. Але коли почалася війна я вирішила, що потрібно переходити на українську", - каже Клюйко у розмові з DW. Спочатку вона ходила на курси української в Івано-Франківську, які проводилися у місцевій школі. Потім навчання там припинилося, і Валерія почала навчатися онлайн в тернопільській "Просвіті". "Зараз я спілкуюся в побуті виключно українською. Навіть всі мої друзі у спілкуванні зі мною переходять на українську. Їм складно, але вони мене підтримують", - додає Клюйко.

Читайте також: Українізація (не) за графіком. Як виконується закон про мову?

"Мова - це вибір кожного"

Також у тернопільській "Просвіті" займається Ольга Дорошок, яка в перший день повномасштабного вторгнення Росії переїхала із Волновахи до Львова. У своєму рідному місті Ольга мала практику говорити українською лише на роботі в банку, але переважно спілкувалася російською. Про свою мотивацію вивчати державну мову Дорошок каже: "Я потрапила в україномовне середовище, і мені захотілося покращити свої знання. Згодом родичка кинула посилання на мовні курси і з березня я почала займатися. Виявилося не даремно, адже я дізналася багато цікавого".

Дорошок переконує - багато її знайомих перейшли на українську. "Зі своїми подругами ми вже навіть телефоном спілкуємося українською. Вони з Донецької та Луганьскої областей", - каже вона. Втім, є подруги, які продовжують спілкуватися російською, але вона їх не засуджує. "Мова - це вибір кожного. Я думаю, що насильно змушувати говорити українською не варто. Якщо людина не захоче, то нічого доброго з цього не вийде", - каже Дорошок. 

Читайте також: З українського радіоефіру майже зникла музика російською - Кремінь

Українці почали шукати своє коріння

Директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко теж закликає не засуджувати російськомовних без знань української, адже зміна мови це процес індивідуального вибору особистості. "Якщо людина не хоче, то вона залишається людиною. Чи просто не хоче, чи їй не зручно, чи з інших причин. Я розумію позицію кожного", - каже він у розмові з DW. Однак Гриценко вказує на статистику, яка доводить, що дедалі більше людей переходять на українську. Про це свідчить, наприклад, березневе опитування соціологічної групи "Рейтинг" : з кінця 2021 року кількість тих, хто постійно користується лише українською вдома зросла з 44 до 48 відсотків, тоді як кількість двомовних зросла з 27 до 32 відсотків.

"Коли російську мову ув'язали з кров'ю і насильством, і став очевидний путінській обман щодо захисту російськомовного населення, то люди само собою повернулися до ідеологеми - хто ми такі. Почали шукати своє коріння, яке здебільшого українське, адже вони знають, що дідуся, бабусю, родичів, які спілкувалися українською", - зауважує Гриценко. Кривава війна, нав'язана Росією, сприяла українізації, при чому ненасильницькій, додає він.

Велику роль в цьому, на думку Гриценка, відіграє мовне волонтерство, яке сформувалося ще під час "мовного Майдану" 2012 року, коли був протест проти закону Колесніченка-Ківалова. "Цей формат взаємодії дуже шляхетний, адже не нав'язливий", - підсумовує Гриценко.