Як нащадок загиблого майданівця воює у ЗСУ проти Росії
21 листопада 2024 р.Серед тисяч українців, що 11 років тому вийшли на протести проти раптової зміни курсу президента Віктора Януковича і зближення з Росією замість євроінтеграції, був батько Даниїла Щербанюка Олександр. Коли його тата вбили під час протистоянь між силовиками та протестувальниками Євромайдану на вулиці Інститутській у Києві на початку 2014 року, хлопцю було 14. Ця подія вплинула на усе життя Даниїла. У перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну у 2022-му він добровільно вступив до лав ТРО, а згодом - до ЗСУ. Він розповів DW, чому свою боротьбу у війську вважає спадщиною батька та інших загиблих протестувальників.
Події на Євромайдані змінили все
DW зустрічається з Даниїлом Щербанюком на вулиці Інститутській у Києві, де наразі розташована меморіальна локація в пам'ять про героїв Небесної сотні - загиблих у протистояннях із силовиками учасників Євромайдану. Серед табличок із іменами та фотографіями Даниїл шукає батькову. Каже, що за багато років, доки не бував тут, забув, з якого боку кількадесятметрового ряду вона стоїть. Врешті він впізнає фото свого тата, Олександра Щербанюка, якому, як каже син, назавжди 46. З одного боку, розповідає Даниїл, це місце максимально травмуюче для нього, але з іншого, йому хочеться час від часу приїздити сюди, аби віддати шану історії, яка, за його словами, змінила усе його життя. "Якась така точка, після якої все пішло по-іншому. Для мене ця точка - це Майдан, татова загибель", - каже Даниїл.
Читайте також: Постріли з консерваторії: як євромайданівець опинився в тюрмі через вбивство міліціонерів
Коли розпочався Євромайдан, Даниїлу було 14 років, він навчався у 9-му класі. Його тато займався будівельною справою у Чернівцях і був активним громадським діячем. Він брав участь у так званій помаранчевій революції у 2004 році, тож ніхто з родини не здивувався, що він поїхав у Київ на Майдан у 2013-му. Даниїл пригадує, що напередодні поїздки батько запрошував його вирушити разом. Хлопець тоді дуже цього хотів, але мати його не пустила.
Олександр приїздив додому у Чернівці раз на кілька тижнів до родини і розповідав Даниїлові, що відбувалося на Майдані у Києві. Він цілодобово брав участь у протестах, зводив барикади, готував коктейлі Молотова для захисту від силовиків "Беркуту" та часто читав Біблію. Даниїл пригадує, що коли востаннє батько приїздив додому у лютому 2014-го, Олександр казав, що на Майдані ситуація дедалі критичніша. Тож, з пластмасової кришки для гаражних інструментів вдома він змайстрував собі саморобний щит. З ним і вирушив на Майдан. "Він казав, що там уже все, там уже місиво, без щита тяжко. Він поїхав зі щитом, буквально, і повернувся на щиті", - з сумом розповідає Данило.
Читайте також: Ніхто не сяде: вирок "Беркуту" за розстріли на Інститутській здивував усіх
20 лютого 2014-го року на вулиці Інститутській Олександр Щербанюк загинув від кулі снайпера. Рятуючи іншого підстреленого протестувальника, він отримав поранення в серце. Даниїл впевнений, що це був прорахунок снайпера: поранити одного, аби потім вбити двох. На той момент 14-річний син Олександра не міг усвідомити, що батька більше немає. "Не так, що ти поховав і все, його нема. Ти потім сидиш і чекаєш, що він зайде в приміщення", - каже Даниїл, згадуючи, як кілька років після втрати намагався взагалі не говорити про події на Майдані.
Служба у ЗСУ як продовження справи Євромайдану
З роками, після подій Євромайдану та початку війни на Донбасі Даниїл почав глибше цікавитися історією. Через це, каже, став краще розуміти батька. На його думку, герої Небесної сотні заклали фундамент для подальшого розвитку оновленого українського суспільства. "Саме ці 100 людей поклали своє життя тут, щоб ми дійшли до того, де ми зараз є", - каже Щербанюк молодший.
Історія батька також вплинула і на вибір Даниїла у 2022-му, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. У свої 22 роки без військового досвіду він добровільно записався до лав ТРО у Чернівцях. Мати Даниїла відреагувала емоційно, пригадує він, адже згадала, як втратила на Майдані чоловіка, і тепер переживала за свого сина, що йде на війну. Через вік і статус Даниїла командири у ЗСУ спершу не допускали його до операцій у гарячих точках, але він шукав способи долучитися до підрозділів активних дій. І через кілька місяців йому вдалося. Наразі Даниїл має досвід виконання завдань у кількох прикордонних регіонах України. В його обов’язки входить підготовка і виконання спецоперацій ЗСУ для дестабілізації ворога. Це морально дуже мотивує Даниїла. "Є відчуття долученості до процесу. Оця краплинка в морі, згорівші "буханки", знищені камери спостереження (російських сил. - Ред.). Десь я приклав до того руку. І мене це дуже тішить", - ділиться деталями про службу чоловік.
Даниїл вважає, що своєю службою у війську він наразі продовжує справу батька. Мовляв, це спадщина його, інших героїв Небесної сотні та сотень тисяч минулих поколінь українців.
Цивільне життя - лише після завершення війни
Даниїл Щербанюк за професією вчитель програмування та викладач робототехніки. Наразі він не бачить для себе шляху розвитку кар’єри у цивільному житті, доки не закінчиться війна в Україні. Каже, морально почувається на своєму місці. Якою бачить перемогу у війні, не уточнює, оскільки ситуація на фронті непередбачувана. Однак Даниїл впевнений, що зможе своєю службою досягти найкращого результату з усіх можливих. До тривалої боротьби він також готовий. "Чи будемо взагалі ми живі, я не знаю. Я просто хочу знати, що я від себе зробив все можливе", - каже військовий.
Попри службу у Даниїла є особисті плани: він мріє одружтися з коханою дівчиною Юлією. Вони знайомі з дитинства, навчалися у одній школі в Чернівцях. А тепер дівчина чекає його з війни у Києві, як кілька років тому чекала з фронту свого батька, учасника війни на Донбасі. "Війна застала наше дитинство, юність. І навіть якщо війна закінчиться в найближчі п'ять років, все одно це залишиться з нами до кінця. Це те, що ми пронесемо крізь життя", - каже Юлія.
Великою підтримкою наразі для Даниїла також є його побратими у ЗСУ. Дехто з них - учасники Євромайдану, як і його батько. Хтось навіть знав Олександра Щербанюка особисто. Спілкуючись з учасниками подій на Майдані 2013-2014 років, Даниїл переконався, що їхня мотивація тоді не відрізняється від його власної зараз. "От війна, от мій дім. Що я маю робити? Захищати свій дім. Так само було і в 2014-му, просто люди взяли не зброю, а щити і палиці", - переконаний військовий.