Невидимі поранення. Психологічна реабілітація військових

На околиці Києва, серед лісу, заховано п'ятиповерхівку, половина якої щільно обплетена плющем. По центру - напис "Лісова поляна", над ним майорить український прапор. Тут розташований Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів. Пацієнти - військові у формі та в цивільному, на милицях та з протезами. Хтось сидить на лавці, гріючись на сонці, хтось повертається із прогулянки лісом.

Усередині тихо і світло, просторий хол заставлений кімнатними рослинами. Двоє хлопців у спортивних шортах грають у більярд. Старші чоловіки схилилися над шаховою дошкою. Лунає ритмічний стукіт м'ячика - хтось грає у настільний теніс.

Вузька спеціалізація

"Не в образу класичній психіатрії, але до нас військові йдуть охочіше, - каже директорка "Лісової поляни" Ксенія Возніцина. - Для людей із психічними розладами важливе відчуття безпеки і довіри. А для цього треба повністю перелаштувати заклад, що ми й зробили".

"Лісова поляна" раніше, у радянські часи, обслуговувала партійну еліту, згодом тут лікувалися ветерани війни в Афганістані та члени їхніх родин. З 2014 року заклад почав надавати допомогу й учасникам російсько-української війни. За п'ять років міністерство охорони здоров'я, якому підпорядковується госпіталь, звузило його спеціалізацію і відкрило тут Центр психічного здоров'я та реабілітації ветеранів війни.

Директоркою нового закладу стала Возніцина, яка вже мала досвід у цій галузі. Раніше вона працювала неврологинею в Інституті медицини праці. Із 2014 року цей заклад долучився до психологічної допомоги військовим та ветеранам - відкрив стаціонарне відділення на 20 місць, який очолила Возніцина.

За її керівництва "Лісова поляна" почала опікуватися виключно психічним здоров'ям військових, зокрема звільнених із полону і демобілізованих. Заклад розрахований на понад 200 місць. "Перше, що ми змінили, - штатний розклад. Тепер тут працює команда фахівців із психічного здоров'я - психологи, психотерапевти, психіатр і соціальний працівник", - розповідає DW Возніцина. Будівля госпіталю була в занедбаному стані, тож нова команда взялась за ремонт кімнат і кабінетів. Реабілітаційні зали оснастили новими меблями і обладнанням. Також облаштували навчальний центр, де проводять тренінги для психологів і психіатрів, які працюють із військовими.

Читайте також: Ірена Карпа: Військовий госпіталь. Прожити за інших

Шлях пацієнта

Кабінет Ксенії Возніциної завалений подарунками від пацієнтів - прапорами із підписами, шевронами і навіть тубусами від гранатомета. У кріслі спить руда кішка. На підлозі розкладені папери зі схематичним зображенням плану лікування, яке проходять військові у "Лісовій поляні".

"Вони потрапляють сюди двома шляхами - або за направленням військових госпіталів після травми, або за направленням командира або начмеду частини, які бачать, що підлеглому необхідна допомога", - розповідає директорка закладу.

За словами Возніциної, пацієнти Центру зазвичай мають розлади сну, провину вцілілого, депресивну поведінку та суїцидальні думки. "Сьогодні ми ще не ставимо діагноз ПТСР - посттравматичний стресовий розлад. Це буде можливо лише після того, як травматична ситуація закінчиться. Коли людина піде з війни і потрапить у цивільне життя, - пояснює Возніцина. - Зараз ми ставимо гостру реакцію на стрес, тривожні і депресивні синдроми".

Військові часто мають контузію - струс головного мозку від дії вибуху, каже Возніцина. "Це також невидиме поранення, яке, крім головного болю і запаморочення, викликає певні психологічні розлади - і роздратованість, і агресивність, і схильність до депресії та суїцидальних думок", - додає директорка закладу.

Військові перебувають тут лише стаціонарно, від трьох тижнів до місяця. Аби вони дотримувалися плану лікування, їм допомагають помічники. "Бо психіатр і психолог часто не встигають відстежувати, чи відвідав пацієнт усі процедури. А у наших пацієнтів часто є також розлади пам'яті та уваги", - пояснює Возніцина. Крім медикаментів, які призначає психіатр, тут застосовують психотерапевтичні методи, зокрема когнітивно-поведінкову, наративно-експозиційну та тілесно орієнтовану терапії. Додатково із військовими займаються арт-реабілітацією, йогою та акупунктурою. Багато уваги приділяють заняттям спортом.

Ліки для сну

Для фізичної реабілітації тут є кілька приміщень, оснащених сучасним обладнанням. В одну із зал заходить чоловік у спортивному костюмі, сідає за тренажер і нерухомо дивиться поперед себе. У нього понівечена кисть руки. Не звертаючи уваги на сусіда, інший чоловік продовжує робити відтискання. У сусідній залі хлопець зосереджено б'є грушу. Із його телефона гучно лунають цитати Сократа: "Життя без випробувань - це не життя".

Поруч тренується чоловік у військовій формі. Це Володимир Назарчук із села під Івано-Франківськом. Вдома на нього чекає дружина та 8-річний син. "Він дуже за мною сумує. Я практично завжди був із ним, - чоловік охоче згадує своє минуле життя. - Коли почалася війна, ми намагались його не травмувати. Сказали, що я йду не на війну, а в лікарню. А він: "Що ви мене дурите!". Він зрозумів, що я йду туди, де гинуть люди".

У складі 101-ї бригади тероборони Володимир воював у Бахмуті. "Я сам звідти вийшов", - каже чоловік. На відміну від більшості побратимів, він не мав видимих поранень. Проте командир помітив за солдатом іншу зміну - той став апатичним. "Мені нічого не хотілось", - описує свій стан Володимир. Проте він знітився, коли командир дав йому направлення до Центру психічного здоров'я. "Це ж псіхушка, - сміється чоловік, згадуючи свою першу реакцію. - Я не думав, що тут буде така обстановка - як у дитячому таборі".

Тут Володимир має індивідуальні консультації з психологом, фізіотерапію та групові заняття у спортзалі. "А після обіду буде арт-терапія, - розповідає про свій розклад чоловік. - Мені це допомагає. Я зосереджуюсь на малюнку і відключаюсь, про все забуваю". Крім цього, психіатр призначив йому ліки для сну. "Щоб швидше засинати і довше спати, - пояснює чоловік. - Тепер я не прокидаюсь серед ночі. Мені більше не сниться те, що я там бачив".

"Але якщо людина не дає із собою працювати, то нічого не вдасться. Треба, щоб людина сама захотіла, - розмірковує Володимир. - Мені стало значно краще. Вже й думки про майбутнє проскакують. Але я стримую себе, бо ще війна".

Читайте також: Реабілітація зі складнощами: як в Одесі відновлюють військових ЗСУ

Брак місць

За останній рік психологічну реабілітацію у "Лісовій поляні" пройшли 4,5 тисячі військових, каже директорка закладу Ксенія Возніцина. Наразі тут зайняті усі місця. "Виклики стали більшими, - порівнюючи із роботою до повномасштабного вторгнення, каже Возніцина. - Тих, хто потребують психологічної допомоги, стало значно більше. Якщо ми не можемо їх прийняти, то начмеди частин шукають для них інші місця".

До Возніциної також звертаються за порадою ті, хто планують відкрити заклади для психологічної реабілітації військових в інших областях. "А це не розповісти за пів години - це дев'ять років роботи, - знизує плечима Візніцина. - Тож на прохання МОЗ ми готуємо брошуру зі стислою інформацією про модель допомоги у нашому закладі: принципи роботи, цінності, шлях пацієнта".

Закладів, які спеціалізуються на психологічній реабілітації військових, має бути як мінімум п'ять на країну, переконана Возніцина. Наразі, через брак місць у "Лісовій поляні", таку допомогу надають і в цивільних лікарнях. Зокрема - в київській психіатричній лікарні, підтвердив DW завідувач відділенні комплексної реабілітації Ігор Дубінін.

"Більшість пацієнтів - військові", - говорить про психіатричне відділення іншої багатопрофільної лікарні Євген Шибалов, військовослужбовець 241-ї окремої бригади тероборони. У травні минулого року він був захоплений в полон на Бахмутському напрямку. Після восьми місяців ув'язнення Євгена звільнили за обміном. Його психологічна реабілітація почалася у військовому госпіталі, де надавали допомогу колишнім полоненим. "Нам треба була заново навчитися спати, - згадує чоловік. - Психіатр приїхав із ящиком снодійного. Він виписував рецепти і одразу видавав ліки".

Читайте також: Як в Україні реабілітують звільнених з полону військовослужбовців

Згодом Євген звернувся до клінічного психотерапевта у цивільній багатопрофільній лікарні - за відгуками побратимів. Із цим лікарем він працював стаціонарно протягом трьох тижнів. "Це було набагато ефективніше, ніж неузгоджена робота із психіатром і психологом-волонтером у госпіталі. Якщо з порушеннями сну справлялися медикаментами, то з панікою, приступами тривоги і агресії - психотерапією. І все це робила одна людина".

Після реабілітації Євген пройшов військово-лікарську комісію, яка встановила йому діагноз ПТСР і визнала його обмежено придатним до військової служби. Після відпустки за станом здоров'я чоловік повернувся до служби - наразі в тилу. "Перебування в полоні, як і діагноз ПТСР, не є підставою для демобілізації, - каже Євген. - Чи відчуваю я себе готовим миттєво повернутися на фронт? Ні. Чи відчуваю я сили і бажання лишатися на службі? Так. Бо я можу зібратися і нагадати собі, що війна не закінчилася і від присяги мене ніхто не звільняв".

Чоловік продовжує приймати медикаменти і займається із приватною психотерапевткою, яка не бере грошей за свої послуги. Дбати про психічне здоров'я Євгена мотивують його близькі. “Вони дуже багато робили для того, щоб я повернувся додому, щоб мене обміняли. Я не хотів ставати проблемою для людей, які мене люблять і які на мене чекали”.