Музей Голокосту в Дніпропетровську

Музей пам'яті єврейського народу та Голокосту в Україні, який відкривається 16 жовтня у Дніпропетровську, розміститься у новоствореному єврейському громадському центрі «Менора». Площа експозиції музею, який презентуватиме здобутки єврейської культури на українських теренах та історію єврейського населення України, складає близько 2000 квадратних метрів. Це перший в Україні музей такого масштабу, присвячений трагедії Голокосту. Попри те, що до Другої світової війни українська єврейська громада була однією з найчисельніших у Європі.

Deutsche Welle поспілкувалася із директором Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» та очільником музею Ігорем Щупаком.

Deutsche Welle: Чому перший великий музей пам'яті єврейського народу створено саме у Дніпропетровську? Це місто є сучасним центром єврейської культури в Україні?

Ігор Щупак: Дніпропетровськ – це український культурний та освітній центр, який має величезний потенціал. Єврейська община тут дуже потужна. Зокрема, нашою общиною на чолі з равином Шмуелем Камінецьким та її лідерами Геннадієм Боголюбовим та Ігорем Коломойським реалізовано проект музею. Вони повністю взяли на себе фінансове й організаційне забезпечення як будівництва центру «Менора», так і створення музею.

А держава брала участь у фінансуванні створення музею? Зрештою, йдеться про трагедію національного масштабу - в Україні загинуло більше мільйона євреїв.

Головне, що зробила держава для нас – вона не заважала.

Якою є концепція музею?

Це не буде музей виключно Голокосту. Прийнята концепція передбачає розгляд Голокосту в контексті – всесвітньої історії, історії України, єврейської історії на українських теренах. Спочатку ми показуємо єврейську цивілізацію, створену на українській землі, здобутки, привнесені юдаїзмом у сучасну цивілізацію, яку деколи називають юдео-християнською. Ми показуємо важливі течії юдаїзму – хасидизм, Хабад. Говоримо про єврейські традиції, цикл життя пересічного єврея, адже розуміємо, що абсолютна більшість відвідувачів будуть не євреї.

У цьому ж залі йтиметься про історію євреїв на українських теренах. Ми не хочемо оминати тяжкі питання: починаючи від визвольної війни українського народу ХVII століття під проводом Богдана Хмельницького і закінчуючи подіями початку ХХ століття, коли йдеться і про жорстокі погроми, і про взаємодію між представниками різних націй, і про гідне обличчя української й російської інтелігенції під час справи Бейліса (судовий процес у Києві 1913 року проти звинуваченого у ритуальному вбивстві єврея Менахема Менделя Бейліса. - Ред.). Особливо цікаві сторінки української революції, у якій брали участь євреї. Зрозуміло, що євреї, як і інші жителі цієї землі, були по різні боки барикад. Але здобутки Центральної Ради, те позитивне, що було зроблено за часів розбудови української держави – це дуже важливо. І, на жаль, про це дуже погано знають і євреї, і українці. Більше міфів, стереотипів про погроми та вбивства. Не всі знають, що Симон Петлюра був приятелем Зеєва Жаботинського, одного з лідерів єврейського національного руху. Петлюра організував інспектуру по розслідуванню усіх антиєврейських злочинів і особисто карав тих, хто вбивав клин у відносини між євреями й українцями. А міфи у нас тільки про те, що Петлюра – це бандит і погромник. Треба показувати все, що було.

У другій залі площею 900 квадратних метрів ми показуємо Голокост, який прийшов на українську землю. Він не народився тут, Голокост, на жаль, прийшов з німецької землі. Спочатку ми показуємо його витоки: расистська теорія, нацизм, нацистський антисемітизм, який заполонив Європу. Показуємо, як здійснювався нацистський «новий порядок» у Європі і, головне, в Україні. Як і українсько-єврейські відносини під час війни, тому що було все. Деякі українці брали участь у погромах і знищеннях євреїв. Але були й українці – праведники народів світу, які з ризиком не тільки для власного життя, а і для життя своїх рідних, рятували євреїв. Серед них такі величні постаті як митрополит Андрей Шептицький, якому в нас присвячена окрема експозиція, блаженний Омелян Ковч, православна родина Глаголєвих.

У третьому залі показуємо єврейське відродження, національно-культурну розбудова, особливо після 1991 року, єврейську літературу й мистецтво, що створене на цій землі. Четвертий зал планується для тимчасових виставок та експозицій.

Чи використали Ви досвід інших єврейських музеїв Європи під час створення музею в Дніпропетровську?

Ми дуже вдячні нашим друзям і партнерам з різних країн, які надавали нам не тільки теоретичну, а й практичну допомогу. Ми співпрацювали і радилися із польськими музеологами – у Варшаві зараз створюється Історичний музей польських євреїв. Там є дуже багато важливих для співробітництва організацій: Центр дослідження Голокосту, Єврейський історичний інститут, інші інституції під крилом Польської академії наук. Також ми дуже вдячні Посольству Німеччини в Україні і Генеральному консульству Німеччини у Донецьку за велику практичну допомогу. Ми не тільки отримували теоретичні консультації, до нас приїздила спеціалістка з Берлінського музею доктор Міріам Бістровіч, яка працювала з нами кілька тижнів і давала дуже цінні консультації. Ми співпрацюємо з іншими вченими, зокрема з одним із провідних вчених з вивчення Голокосту професором Дітером Полем з Німеччини, який зараз працює в Австрії.

У чому причина властивих для України протилежностей – тоді як у Дніпропетровську споруджується найбільший у світі єврейський громадський центр, на заході країни (Жовква, Остріг, Дубно – перелік можна продовжувати) на очах руйнуються пам´ятки єврейської архітектури – синагоги? Що з цим робити?

Українці і євреї мають розуміти, що Україна – це не тільки чотири-п’ять міст-мільйонників, а й села, і містечка. Єврейська культура багато в чому була пов’язана з містечками, «штетлами» на українських теренах. Цей дуже своєрідний феномен досліджується і досі як західними, так і нашими істориками. Але, на жаль, живого «штетла» вже немає. Якщо вимирають цілі українські села, то що можна говорити про відродження синагоги чи церкви у тому чи іншому маленькому містечку чи селищі. Якщо там знайдуться активні люди, які зможуть акумулювати і сили, і якісь кошти, буде добре. У мене є приклади того, коли у тому числі на західній Україні роблять дива в конкретних селах. Якщо знаходяться лідери, справа зрушає з місця.

Чи можна відновити пам'ять про почасти втрачену, а почасти неусвідомлену багатокультурність України? Адже до Другої світової війни на українських теренах мешкала значна частина європейського єврейства - за деякими оцінками, біля 2,5 мільйонів осіб, які створили самобутню культуру мовою їдиш?

Щодо саме єврейської культури - дуже багато позитивного йде від дітей та молоді, які за умов незалежної України отримують ту освіту та знання культури, яких, на жаль, не мали наші батьки. Очевидно, що місточок між онуками й дідами може принести багато позитивних змін. Тим, хто займається історією та культурою, потрібно просто робити свою справу. Якщо культура стане надбанням не маленького прошарку інтелігенції, національні традиції й цінності як євреїв, так і українців будуть важливими для всіх людей. Очевидно, що від рівня розвитку культури залежить те, яким буде наше життя і, у тому числі, добробут.

Чи займається Інститут «Ткума» просвітницькою роботою?

Це робота з учителями, які отримують від нас (а ми від них) допомогу у вивченні складних питань історії, у тому числі міжнаціональних відносин, історії Голокосту і Другої світової війни. Я пишаюся тим, що живу в країні, яка першою на пострадянському просторі включила тему Голокосту як обов’язкову для вивчення в загальноосвітній школі. Виконання цієї рекомендації Ради Європи показує європейський вибір України. Також це підручникотворення, робота з учнями, студентами. Один із найцікавіших наших проектів – «Ковчег», який ми проводимо на західній Україні понад п’ять років. Молоді українці, євреї та поляки приїздять до Свято-Успенської Унівської Лаври, де колись митрополит Андрей Шептицький рятував українських, польських та єврейських дітей – останніх із ризиком для власного життя.