Закон України про нацменшини: чи є підстави для критики?

Внесення змін до українського законодавства, яке захищає права нацменшин, є однією зі семи умов, які Євросоюз висунув Україні у червні минулого року під час надання їй статусу країни-кандидата. У середині грудня Верховна Рада ухвалила новий Закон про національні меншини (спільноти) України, під яким вже поставив свій підпис президент Володимир Зеленський.

Проте на адресу ухваленого закону, який має наближати Україну до європейський стандартів, вже лунає критика з Європи. Під час телефонної розмови з Володимиром Зеленським у середу, 4 січня, президент Румунії Клаус Йоганніс закликав українську сторону переглянути закон про національні меншини, оскільки "він викликав  занепокоєння та невдоволення з боку румунської влади та представників румунської громади в Україні".

Чи є у Бухареста підстави для критики нового закону України про національні меншини? DW розпитала експертів.

Про що закон

Необхідність оновити Закон "Про національні меншини в Україні", який було прийнято ще в 1992 році, особливо гостро постала три роки тому, коли Верховна Рада ухвалила закон про функціонування української мови як державної. Тоді провідні міжнародні експертні організації, зокрема Венеціанська комісія, рекомендували Києву без зволікань розробити новий законопроєкт про нацменшини, у якому  чітко регламентувалися б, зокрема, їхні мовні права.

Те, що Євросоюз вніс удосконалення законодавства щодо прав нацменшини до переліку умов, необхідних для відкриття переговорів для вступу України до ЄС, значно пришвидшило роботу над оновленням закону про нацменшини.  І протягом грудня він пройшов шлях від ухвалення у першому читанні до президентського підпису.

Щодо змісту нового закону, то в ньому, зокрема, закріплюється визначення національної меншини (спільноти) і зазначається, що нацменшини є "невід'ємними, інтегрованими та органічними частинами українського суспільства", а їхня культура - частиною української культури. При цьому держава може здійснювати інтеграцію, але утримується від асиміляції представників нацменшин і захищає їх від будь-яких проявів дискримінації.

Особи, які належать до національної меншини, мають право на самоідентифікацію, використання мови меншини, свободу громадських об'єднань, збереження культурної самобутності, здобуття освіти рідною мовою тощо. 

Однак закон не пояснює детально, як саме втілювати ці права, і відсилає натомість до профільних законів. У статті "право на освіту", наприклад, говориться про те, що особливості використання мов нацменшин в освітньому процесі "визначаються Законом України "Про освіту". Проте наголошується, що приватні заклади освіти, які фінансуються фізичними чи юридичними особами, "мають право вільного вибору мови освітнього процесу", але водночас зобов'язані забезпечити вивчення української мови.

Читайте також: Закон про середню освіту: якою бути українській школі?

Рамковий характер закону

Новий закон про національні меншини (спільноти) України відповідає нормам Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин і Конституції України, вважає виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. Проте він вважає реакцію президента Румунії на цей закон "доволі прогнозованою, з огляду на позицію, яку займає Румунія протягом тривалого часу, зокрема щодо посилення гарантій у мовній сфері". "Загалом піклуватися про становище своєї діаспори в іншій державі є цілком природним для політичного лідера, проте це не означає, що наш Закон не набере чинності, негайно буде змінений чи суперечить міжнародним зобов'язанням нашої держави", - сказав Павліченко у коментарі DW.

Він вважає новий закон про нацменшини "прогресивнішим", ніж той, який діяв в Україні останні 30 років. За словами експерта, попри рамковий характер закону, "він містить і конкретні механізми, спрямовані на захист прав меншин", яких, окрім румунської, в Україні є понад сто. Павліченко при цьому наголошує на тому, що Рамкова конвенція РЄ "не встановлює зобов'язань для держав-учасниць регулювати абсолютно всі питання, пов'язані із захистом прав національних меншин, саме на законодавчому рівні".

Читайте також: Вступ до Євросоюзу: процедура, яка вимагає терпіння

Без запиту до Венеціанської комісії    

Як повідомили DW у секретаріаті Венеціанської комісії, українська сторона не надсилала їй запиту щодо експертної оцінки законопроєкту про національні меншини. Хоча, за словами члена експертної ради Центру громадянських свобод В'ячеслава Ліхачова, умови Єврокомісії чітко зафіксували необхідність змін до українського законодавства у сфері прав національних меншин з урахуванням зауважень саме цієї експертної комісії. "Це може означати, що Банкова усвідомлювала не повну відповідність закону очікуванням європейської сторони, але з ряду внутрішньополітичних причин свідомо прийняла цей ризик", - сказав експерт.

Ліхачов оцінює цей закон "як дуже слабкий, але радше саме порожній, беззмістовний, аніж поганий". На його думку, закон не дає відповіді на низку проблемних питань, а саме використання мов національних меншин в освіті та у засобах масової інформації, які викликали занепокоєння "наших партнерів і багатьох представників власне українських організацій національних меншин". "У цих питаннях Закон не виходить за межі того обсягу прав, які визначені останніми роками новою редакцією закону про освіту та законом про особливості функціонування української мови як державної", - зауважує експерт.

"Діалог щодо захисту прав нацменшин повинен тривати"

У часи, коли в Україні триває російська агресія, питання нацменшин набувають особливої чутливості, оскільки вони входять до сфери гуманітарної безпеки країни, зауважує експертка Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко. На її думку, у новому законі немає положень, які обмежували б права нацменшин, він укладений у дусі Рамкової конвенції, "але не дає чітких відповідей щодо мовного забезпечення освітнього процесу нацменшин".

Тищенко наголошує, що новий закон України про нацменшини "не виник з повітря", а розроблявся у консультаціях з ЄС, профільними інституціями ОБСЄ. "Попри те, що певні проблемні питання не знайшли у цьому законі належного імплементаційного вирішення, я не думаю, що цей закон треба переписувати", - сказала у коментарі DW експертка. Водночас вона переконана, що "глибока комунікація" між зацікавленими сторонами повинна тривати, щоб спільно знайти чіткі відповіді на запитання, зокрема щодо того, як зробити так, аби українська мова була інтеграційною, як знайти баланс між правом на вивчення мов нацменшин і  вивченням державної мови. Тищенко припускає, що для цього, ймовірно, "треба розробляти поправки чи підзаконні акти не тільки до цього закону, а й до закону про освіту". "У будь-якому разі важливо, щоб діалог щодо захисту прав нацменшин тривав", - наголосила експертка.