Фотоархів у Німеччині документує об'єкти культури в Україні

Церкви, музеї, пам'ятники, мозаїки: агресивна війна Росії проти України націлена й на українські культурні цінності. За даними міністерства культури та інформаційної політики України станом на 9 січня 2024 року, з початку повномасштабної війни було пошкоджено або зруйновано понад 870 культурних об'єктів, з яких 120 - національного значення.

Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) класифікує численні об'єкти Всесвітньої спадщини в Україні як такі, що перебувають під загрозою зникнення. Серед таких об'єктів - Софійський собор у Києві та старе місто Львова. "Руйнування тривають, адже кінця війні не видно", - констатує Крістіан Брахт (Christian Bracht), директор Німецького центру документації історії мистецтва й фотоархіву Марбурга (Deutsches Dokumentationszentrum für Kunstgeschichte - Bildarchiv Foto Marburg).

Тому архів Марбурга відрядив близько 20 місцевих фотографів, оснащених цифровими камерами та спеціальними об'єктивами. Починаючи з жовтня 2022 року вони сфотографували близько 250 будівель, які мають важливе історичне чи культурне значення, у таких містах як Київ, Одеса, Миколаїв та Запоріжжя. Вони зробили кілька тисяч фотографій екстер'єру та інтер'єру. "У разі їх руйнування зображення слугують основою для реконструкції, наукової документації та культурної пам'яті", - пояснює Брахт в інтерв'ю DW.

У фокусі - старовинні дерев'яні церкви

Мистецтвознавець вирішує, що саме фотографувати, разом зі своїм колегою з України, який має доступ до списків національних та регіональних пам'яток. У результаті фокус уваги вже змістився на велику кількість будівель, які раніше були лише частково задокументовані або взагалі не задокументовані й не перебувають у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - як-от історичні дерев'яні церкви навколо Львова, а також палаци й садиби, меморіал партизанам і настінні мозаїки в Харкові.

Однак як промовистий приклад в рамках проєкту "Українська культурна спадщина" (Ukrainian Cultural Heritage) Брахт наводить Свято-Успенський собор в Харкові, один із найстаріших православних храмів міста, що був побудований наприкінці 17-го століття. Він став відомим завдяки своїй дзвіниці, яку було зведено на честь російського царя Олександра I (1777-1825) після перемоги над військами Наполеона у 1812 році. У березні 2022 року собор зазнав значних пошкоджень: під час обстрілів Харкова російськими військами було знищено інтер'єр, ікони, вікна, вітражі та прикраси на зовнішньому фасаді.

Також серйозних пошкоджень зазнав і Спасо-Преображенський кафедральний собор в Одесі, який потрапив під російський обстріл наприкінці липня 2023 року. Його купол і дах обвалилися, тож відновлення собору видається майже неможливим. В архіві Марбурга збереглися фотографії, на яких зображено будівлю до і після руйнування.

Цілеспрямовані атаки на культурну спадщину?

Багато будівель постраждали не лише від ракетних обстрілів, але й від масованих атак із застосуванням безпілотників. Але чи навмисно росіяни атакують українські культурні пам'ятки? Крістіан Брахт у цьому не впевнений: "Швидше за все, це супутні збитки від атак на інфраструктуру або військові об'єкти, - припускає він. - На відміну від атаки союзників на історичний центр Любека у 1942 році під час Другої світової війни або руйнування Фрауенкірхе у Дрездені, які завдали удару в саме серце Німеччини як культурної нації". Однак метою російських нападників є також і деморалізація українців, зауважує німецький мистецтвознавець.

Досі Брахт жодного разу не відвідував Україну особисто. Та попри це він став експертом з української культури - не в останню чергу завдяки фотопроєкту, який співфінансується федеральним урядом Німеччини та різними фондами. "Ми раптом отримуємо новий образ України", - каже він. Для нього фотографії будівель і пам'ятників розповідають про суміш різних архітектурних стилів, які раніше були невідомі на Заході.

Причиною цього є те, що протягом своєї історії Україна через своє географічне розташування між Росією та Заходом постійно зазнавала культурного впливу з усіх боків. "Як суха губка, - наводить аналогію Брахт. - Якби не російське вторгнення, у нас, можливо, не було б такого вагомого приводу придивитися до цієї культурно багатої країни".  При цьому мистецтвознавець дивується, чому в Німеччині так довго не було дослідницького інституту з вивчення української культури.

Німецький центр документації історії мистецтва й фотоархів Марбурга, у якому зберігається близько 2,6 мільйона оригінальних фотографій, є одним із найбільших у світі архівів зображень європейського мистецтва та архітектури. Фонди охоплюють період від 1870-х років до наших днів і зберігаються як на негативах зі скляних пластин та на плівці, так і на 35-міліметрових негативах та в цифрових фотофайлах. Архів відкритий для громадськості й є частиною Марбурзького університету імені Філіппа.

Жодних координат для Росії

"Поки триває війна, ми не публікуватимемо наші зображення і дані досліджень", - зазначає Брахт, обґрунтовуючи це тим, що марбурзький фотопроєкт не хоче грати на руку російським нападникам. Інакше російська армія "лише кількома кліками миші" могла б створити військову карту, використовуючи геокоординати зображень, додає він. 

Фотопроєкт є особливо важливим для нього, запевняє Брахт: "Йдеться про цінність людського творіння, про захист культури міжнародним правом і про культуру як фактор формування ідентичності в українському суспільстві".

Хоча, зізнається він, документація не може запобігти руйнуванню культурних об'єктів. "Ми не можемо зберегти сам об'єкт, ми можемо лише уможливити візуальну пам'ять і таким чином його реконструкцію", - каже Брахт.

При цьому він сподівається, що незабаром вдасться завершити даний проєкт, у якому також бере участь Інформаційний центр технологій і науки імені Лейбніца (Leibniz-Informationszentrum Technik und Naturwissenschaften, TIB) в Ганновері. "Ми сподіваємося, що війна закінчиться!" - говорить директор фотоархіву Марбурга.

Читайте також: Чому німці допомагають захищати українські архіви