Бідний: Українські атлети - приваблива ціль для провокацій

Виконувач обов'язків міністра у справах молоді та спорту Матвій Бідний побував у Брюсселі з офіційним візитом і виступив перед своїми європейськими колегами у Раді Європейського Союзу 13 і 14 травня. DW поспілкувалася з ним після засідань.

Пане Бідний, які були головні тези вашої промови та факти, що ви представили своїм колегам в Європейському Союзі?

Матвій Бідний: Ми дуже раді, що нас запросили виступити на цій Раді, це дуже важливо для нас, і ми розуміємо, що кожен наш виступ привертає увагу міжнародної спільноти до подій в Україні. В контексті спорту ми висвітлили те, що відбувається в процесі підготовки наших національних збірних команд, а також навели шокуючий приклад, коли наші діти сьогодні, граючи у футбол у Харкові, підпадають під ворожі ракетні обстріли, страждають, отримують поранення, втрачають кінцівки. Весь світ має розуміти що це все не десь далеко, а дуже поряд: одна година літаком звідси - і ви вже у центрі таких шокуючих подій.

Ми подякували нашим колегам за те, що вони сьогодні справді дуже нас підтримують, на засіданні багато країн висловилися на підтримку України та наших позицій щодо допуску російських та білоруських спортсменів навіть під нейтральним прапором. Бо наші колеги розуміють: кожен такий атлет - це агент гібридного впливу російської пропаганди на міжнародну спортивну спільноту, і позиція спільна, що доки триває війна Росії проти України, доки продовжується російський воєнний злочин, жодних представників Росії і Білорусі на міжнародних спортивних подіях не може бути.

Ми також запросили представників ЄС до участі в інавгураційному саміті миру для обговорення формули миру Володимира Зеленського як єдиної можливої позиції по врегулюванню і встановленню сталого миру. 

Ви доповідали в Раді ЄС і про наслідки російської агресії для українського спорту. Чи є нові дані щодо загиблих та поранених українських спортсменів?

На жаль, їх число збільшується практично щодня. Станом на сьогодні кількість спортсменів та тренерів, які загинули, - і це тільки ті, що мали відношення до національних збірних команд України, - 456 атлетів. Зруйновано більше 500 об'єктів спортивної інфраструктури та більше 100 об'єктів молодіжної інфраструктури. Ми несемо дуже великі втрати. Буквально минулого тижня загинув двократний чемпіон Європи з важкої атлетики, він займав четверту позицію на Олімпіаді в Ріо (йдеться про Олександра Пєлєшенка. - Ред.).

Еліта українського спорту сьогодні зі зброєю в руках відстоює нашу незалежність та наше майбутнє. На жаль, втрати дуже серйозні, але ми не маємо зупинятися, ми маємо боротися кожен на своєму фронті. Наші герої сьогодні б'ються на передовій, а наші спортивні герої сьогодні виступають на міжнародних змаганнях, здобувають перемоги і розповідають всьому світу про те, що відбувається, консолідують міжнародну підтримку навколо України, і вони є найкращими нашими амбасадорами в цьому питанні.

Як відреагували ваші колеги у Раді ЄС на ці трагічні факти, про які ви доповіли у своїй промові?

Як я сказав, дуже багато було виступів на підтримку, але все одно, коли ми говоримо, відчувається, що люди навіть не усвідомлюють, що це таке, коли ти прокидаєшся зранку під вибухи від ракетних обстрілів, як звучить сирена повітряної тривоги, що таке переривати тренування по три рази, щоб бігти в укриття, а у випадку з деякими нашими територіями, зокрема, Харківщини, просто немає сенсу навіть нічого переривати, бо ти просто не встигаеш побігти в укриття. Я сьогодні розповідав, як наші хлопці, граючи на футбольному майданчику,  навіть не встигли зреагувати, і один з них втратив ногу, всі вони поранені і перебувають в лікарні.

Тому це насправді шокуючі факти, і дуже важливо, щоб це кожен з них розумів. Коли ми спілкувалися з моїм німецьким колегою ще під час мого минулого візиту до Німеччини, він з натхненням розповідав про свої очікування від Євро-2024. А я поділився з ним своїми спогадами про Євро-2012: так само ми очікували, готувалися, мріяли про наше майбутнє, коли готувалися до проведення Євро-2012. І ніхто у страшному сні не міг собі уявити, що через 10 років ми будемо ховати наших дітей, ховатися від обстрілів, прокидатися від ракетних атак, ми не зможемо думати про спорт, про звичайні речі, які нас надихають, а будемо думати про наше виживання. Але навіть в цих умовах бути сильними, боротися і відбудовувати нашу Україну.

Питання щодо найближчого майбутнього: яка зараз актуальна політика України стосовно участі російських та білоруських спортсменів в Олімпіаді та інших змаганнях? Чи є якісь рекомендації для українських атлетів щодо взаємодії з ними?

По-перше, треба сказати, що ми розуміємо, наскільки важливо сьогодні Україні бути представленою на Олімпіаді - події, до якої буде прикута увага усього світу. Ми розуміємо, що не можемо втратити такий майданчик, щоб ще раз підкреслити українську позицію, українську стійкість, українську волю до перемоги. З одного боку, звісно, це дуже великий виклик для нас. А з іншого боку наші зусилля все ж таки можна назвати успішними, бо російської та білоруської команд не буде на Олімпійських іграх. Будуть атлети у незрозумілого кольору костюмах під білим прапором, яким навіть заборонено висловлювати, звідки вони приїхали.

Але все ж таки для кожного спортсмена це виклик, тому що дуже складно виходити на спортивний майданчик і змагатися за правилами fair play з людиною, яка через кілька рукостискань знайома з людиною, що тисне на кнопку, яка, можливо, вбила твоїх близьких. І ми розуміємо також, що наші атлети - це дуже приваблива ціль для різноманітних провокацій. Ми спостерігаємо це весь час, навіть в період відбіркових змагань - ми бачили ситуацію з Ольгою Харлан, ще багато інших ситуацій.

І тому ми напрацювали низку рекомендацій, які дозволять нашим спортсменам уникнути таких провокацій. Це такий певний безпековий компонент, який дозволить принаймні зменшити ризик потрапляння у якусь незручну ситуацію або стати жертвою провокації, якою може скористатися російська пропаганда.

Наприклад, які це рекомендації?

Загалом поменше контактувати, не звертати на них уваги і робити вигляд, що їх взагалі там немає.

А якщо вони мають змагатися в одному виді спорту?

Виконувати той мінімум, який вимагає регламент. Ми провели попередню роботу і сьогодні майже в усі регламенти майже всіх видів спорту внесені корективи, які дозволяють не тиснути руку, не висловлювати ніяких проявів дружби, взаємоповаги. Бо зрозуміло, що це неможливо сьогодні у тих умовах, які є. І всі наші спортсмени можуть спокійно, в межах регламенту, не порушуючи правила, олімпійські принципи та Олімпійську хартію робити свою справу, перемагати і нагадувати світу про Україну.