"Підтримати, але не зробити вразливим". Психологи на фронті

На полігоні лунають вибухи і автоматні черги. Тут тренуються бійці 67-ї окремої механізованої бригади, створеної на базі "ДУК Правий сектор". Усі вони - піхотинці, які воюють у напрямку Кремінної. Ще збуджені та оглушені гучними вибухами, солдати стягуються в коло.

"Що визначає вашу боєготовність?" - звертається до них військовий психолог Олег Гуковський. Він проводить власне тренування - із психологічної підготовки.

Відповідаючи на питання, бійці кажуть не лише про зброю та боєприпаси, а й  про адаптацію до умов та мотивацію. "Фактор мотивації, - підхоплює Олег. - Для багатьох важливо щодня дивитися на фотографію, наприклад, дитини і нагадувати собі, для чого вони тут і чим жертвують. Бо ми всі чимось пожертвували, коли сюди прийшли. І це може бути силою для мотивації воювати".

"Допомагати собі долати важкі моменти війни"

Психолог радить бійцям намагатися контролювати лише те, що вони можуть, зокрема власне тіло і нервову систему. "І таким чином допомагати собі долати важкі моменти війни", - додає він і пропонує зробити кілька вправ для саморегуляції.

Бійці, обвішані спорядженням і автоматами, реагують приязно. Наступні кілька хвилин вони роблять щось на кшталт руханки - стрибки, струшування та оберти. "Один із ключових способів саморегуляції - ваше дихання", - продовжує Олег і проводить кілька дихальних вправ. Він також радить спів. "Але не такий, коли вас вишукували і сказали співати "Ой, у лузі червона калина", бо я й таке бачив", - сміється психолог.

Боєць із позивним "Маск" ділиться своєю навичкою дихати - покласти руку на груди під бронежилетом, натиснути і зробити глибокий вдих. Каже, що навчився цьому на реабілітації після поранення. Інший боєць із позивним "Борис" також ділиться власним досвідом. "Я суто випадково придумав собі таку вправу. Коли я в броніку і заболіла спина, ставлю кулак під підборіддя і отак нахиляюсь, - показує військовий. - Хребет розтягується і розслабляється".

Олег пропонує бійцям провести ці вправи для побратимів. Вони охоче повторюють. Після кількох завершальних вправ психолог дає бійцям по цукерці. Вони щиро радіють. "Якщо тобі дають щось на фронті, не можна відмовлятись", - каже один із солдатів.

Читайте також: Невидимі поранення. Психологічна реабілітація військових

"Не чекати, поки стануться психічні розлади"

"Те, що ви побачили, - в межах психологічної підготовки, - пояснює військовий психолог Олег Гуковський. - Це як тренування навичок тактичної медицини - має бути з певною регулярністю". На думку психолога, полігон є вдалим місцем для такого тренування - через збудження нервової системи. "Це оптимальний час дати їм навичку, щоб вони одразу могли її випробувати", - додає він.

Олег є начальником групи контролю бойового стресу. "По-простому - бригадний психолог", - пояснює він. Вперше у ЗСУ така посада зʼявилась у 2018 році, тоді ще в межах експерименту. У 67-й бригаді - з початку цього року. На відміну від психологів, які реабілітують військових у госпіталях, бригадні психологи працюють із бійцями безпосередньо на фронті або недалеко від нього. Крім таких тренінгів на полігоні, вони проводить "групи відреагування і дебрифінгу".

"Хлопці повертаються з бойових - вони кілька днів були на позиціях, вони витримали, молодці. Але, на жаль, когось втратили - чи пораненими, чи вбитими. Тож, коли вони повертаються, ми проговорюємо, що відбулося, - розповідає Олег. - Туди ж можна вкласти психоедукацію - нагадати, як функціонує нервова система, і дати певні навички. Тобто не розслабити, а повернути їх у стрій. Водночас вони мають трохи видихнути". Дбати про психічне здоров'я необхідно якомога ближче до лінії фронту, вважає психолог. "А не чекати, коли в людей стануться психічні розлади і їх треба буде евакуйовувати", - додає він.

На цій посаді Олег Гуковський намагається руйнувати стереотипи щодо військового психолога. "Я розповідаю свою історію - що прийшов у військо із цивільного життя. Багатьом це знайомо - вони ніколи не хотіли бути військовими чи воїнами, але зараз ми всі мусимо бути військовими. Може, не всі воїнами, але всі - військовими, - розмірковує Олег. - І тоді ми починаємо спілкуватися, я розпитую про їхні потреби, і вони відчувають, що їх готові слухати. На одній зустрічі ми у групі спілкувалися три години. Після того в мене девʼять індивідуальних консультацій. Спочатку троє підняли руки, а потім решта - один за одним. Бо зрозуміли, що це не страшно і що від цього навіть може бути користь".

Читайте також: "Я прийшов у військо вільною людиною, а став кріпаком". Як військові звільняються зі служби

"Ми не сприймаємо роботу дуже емоційно"

"Такі заняття у нас нечасто, бо у нас зазвичай окопи. А в окопах ми отак не станемо і не будемо ходити колом і обійматися", - після тренінгу каже боєць із позивним "Маск". Він, за його словами, не відчував потреби в психологічній допомозі на фронті. "Як я адаптуюся? Вірою у побратимів і нашу ідею. Я розумію, заради чого ця війна. Щоб наші діти не воювали, ми маємо це закінчити. Це мене мотивує", - ділиться "Маск".

Водночас він зізнається, що відчуває труднощі, коли повертається на фронт після відпочинку. "Повертатися важче, ніж там постійно перебувати. Психологічно", - додає військовий.

Боєць із позивним "Борис" також стверджує, що не потребує психологічної допомоги. "Ми - добровольці, ми знали, на що йдемо. До небезпеки звикаєш. Виробляються якісь навички, досвід. Працюєш на автопілоті. Ми не сприймаємо нашу роботу дуже емоційно", - знизує плечима боєць. "Проста, звичайна робота, - продовжує він. - Це не кіно. У кіно бувають якісь стресові ситуації, а на війні такого мало. Просто працюємо. Може, на адреналіні. Може, за звичкою. А може, все разом. Немає такого драматизму, як у фільмах".

Тим не менш він визнає, що не всі побратими мають однакову стресостійкість. "Буває, що треба бійців виводити зі стресового стану, - каже "Борис". - Як? Просто голосніше говорити. Грубо кажучи, криком. Часом це допомагає. Людина якось приходить до тями". Боєць дає ще одну пораду - не думати про майбутнє, "бути тут і зараз".

"Усередині я плачу за ними"

За спостереженнями психолога Олега Гуковського, тема психічного здоровʼя стає дедалі менш стигматизованою у війську. "Хлопці вже пережили бойове хрещення - вони були під обстрілами, вони поховали когось із друзів, тому швидше за все вони відчули певні зміни в собі, - каже психолог. - Більшість людей визнають, що мають різні труднощі. Не всі можуть казати про це назагал, але вони слухають. І деколи важливо просто демонструвати свою присутність". Олег завжди залишає бійцям свої контакти. Щойно хтось із них напише, що хоче поговорити, - психолог приїздить. Крім того, він намагається навчати командирів відстежувати стан підлеглих і підтримувати їх.

Бути уважним до побратимів намагається боєць із позивним "Хрущ", командир відділення. "Це буває після бойових, - розповідає він. - Ми повертаємося на якусь мінімальну ротацію, переважно на тренування. І коли я бачу, що боєць неефективний, сидить окремо від усіх, я розумію, що йому треба допомога. Ми спілкуємося, він розказує, що його тривожить. Я даю йому якісь свої поради, він мені - свої. Якщо є вільний час - пропоную просто прогулятися. Олег рекомендує знайти своє місце сили. І я так роблю - знаходжу місце, де почуваюся в повній безпеці, щоб посидіти, подумати, розслабитись. І мене відпускає, стає набагато легше".

"Хрущ" зізнається, що і сам потребував психологічної допомоги. "Це війна, тут усі цього потребують, - запевняє боєць. - Якщо мені щось накипіло, я говорю з Олегом. А так я стараюся послухати якусь класну музику, це підносить настрій. Або взяти хлопців і поїхати на полігон. Коли щось робиш, відпускає".

На думку "Хруща", найважче справлятися із втратами побратимів. "Багато моїх хлопців загинули, - каже він. - Усередині я плачу за ними. Але я розумію, що якщо буду показувати це між хлопцями, вони стануть такими самими. Ми мусимо це прийняти. Це війна. Але треба про них памʼятати і вшановувати їх. Коли я приїжджаю у відпустку, перше, що роблю, - йду до них на могили".

Бригадний психолог допоміг "Хрущу" навчитися долати панічні атаки. Тепер боєць практикує дихальні вправи. "Ти відчуваєш стрес, наплив стресу. І думаєш: що робиться? - командир описує свій стан під час панічної атаки. - Але коли починаєш спокійно дихати, це проходить".

Читайте також: Психотерапія для військових з ПТСР. Психоделіки допоможуть?

"Психотерапія не така, як у цивільному житті"

До повномасштабного вторгнення Росії, протягом останніх десяти років, Олег Гуковський працював психіатром і психотерапевтом. Із 2014 року займався психологічною реабілітацією ветеранів. Він вважає, що служба бригадним психологом значно відрізняється від попереднього досвіду роботи з ветеранами.

"Коли працюєш із ветеранами, ти сприяєш процесу повернення в безпечне середовище, - пояснює Олег. - А тут я не працюю як травматерапевт. Я не лізу глибоко і нічого не викопую, тому що навіть певні симптоми ПТСР можуть бути бойовими навичками. Наприклад, надмірна пильність, поверхневий сон - це те, що допомагає тобі не забути, для чого ти тут. Це болить, але водночас дає мотивацію".

За словами психолога, його задача - допомогти людині стабілізуватися. "Я завжди намагаюся не об'єктивізувати людей. Я апелюю до їхньої сили і їхніх спроможностей, - каже Олег. - Люди - не чистий папір, вони насправді якось себе регулюють. І треба, щоб вони ділилися цими секретиками один із одним. Одна справа - психолог щось впарює, а інша - побратим радить. Як це було сьогодні під час тренінгу".

Психотерапія на фронті не є такою самою, як у цивільному житті, наголошує Олег. "Я не можу дати регулярні десять зустрічей. Я можу сьогодні працювати з людиною, а вночі вона вже поїхала на позицію. Відповідно, треба завжди підтримувати силу, але не робити людину вразливою", - підсумовує він.