Україна вимагає більш рішучої підтримки від Німеччини

У Києві не приховують свого розчарування - на тлі загрози нової російської агресії Берлін і надалі відмовляється надати Україні оборонну зброю, а командувач ВМС Німеччини розмірковує над тим, що Крим ніколи не повернеться в Україну, і вважає, що Володимиру Путіну "треба продемонструвати повагу". Щоправда після такої заяви цей військовий був змушений відразу піти у відставку, але завдану відносинам двох країн шкоду поки що повністю ліквідувати так і не вдалося.

"Момент істини" українсько-німецьких відносин

Усе це спонукало міністра закордонних справ України виступити з доволі критичною оцінкою українсько-німецьких відносин. "Німеччина зробила дуже багато з 2014 року для України, зокрема для мобілізації санкційного тиску, підтримки українських реформ, української економіки. Але кожна криза виводить відносини на момент істини, - заявив Дмитро Кулеба в ефірі телеканалу ICTV. - І зараз з Німеччиною ми увійшли в момент істини з низки фундаментально важливих питань безпеки та майбутнього України, як незалежної держави".

До таких питань у Києві відносять підтримку найпотужніших санкцій проти Росії з боку Німеччини, "Північний потік-2", а також питання постачання зброї. "Є один аспект - двосторонні поставки зброї від Німеччини Україні. Але є й інші. Є питання надання дозволу Німеччиною третій країні на передання зброї. Є питання згоди Німеччини на закупівлю Україною зброї через систему НАТО. Це ті питання, де ми вважаємо взагалі не може бути жодних розмов про блокування Німеччиною чогось", - наголосив міністр.

Як повідомляли ЗМІ, Німеччина не надала згоду Естонії на постачання Україні зі складських запасів старих гаубиць, які колись перебували на озброєнні армії НДР.

Ще в грудні минулого року своє невдоволення висловлював міністр оборони України Олексій Резніков, який звинуватив Німеччину в блокуванні поставок зброї Україні через НАТО. "Вони будують газопровід "Північний потік-2" і одночасно блокують наше оборонне озброєння. Це досить несправедливо", - цитували тоді слова Резнікова українські ЗМІ. Міністр оборони попередив, що стратегія "не провокувати Росію" не спрацює.

Читайте також: Коментар: Політика умиротворення Росії з боку Німеччини нічого не дасть

Кличко: "На чиїй стороні сьогодні німецький уряд?"

Нині до критики Берліна приєднався і мер Києва Віталій Кличко, якого добре знають у Німеччині як колишнього спорстмена. В німецькій газеті Bild він теж висловив розчарування блокуванням постачання Україні оборонного озброєння. "Виникає питання: на якій стороні сьогодні німецький уряд? На стороні свободи, а значить - України? Чи на боці агресора?", - задався питанням Кличко. Він також розкриткував підтримку Німеччиною газогону "Північний потік-2".

Тим часом Верховна Рада звернулась із закликом до ООН, Європарламенту, урядів та парламентів іноземних держав та парламентських асамблей міжнародних організацій підтримати прагнення України з визнання її європейської перспективи та визначення часу її вступу до НАТО. Відповідний документ народні обранці ухвалили у вівторок, 25 січня. А парламентські комітети з євроінтеграції та зовнішньої політики адресували німецькому Бундестагу спільного листа, в якому закликали переглянути політику ФРН щодо України на тлі російської загрози. "Не озброювати нас та ще й перешкоджати робити це партнерам - безвідповідально та недалекоглядно. (…) А будь-які виправдання такої політики непереконливі. Бо це політика не умиротворення, а заохочення до війни", - сказано в документі.

Читайте також: Чому Німеччина відмовляється постачати Україні зброю

"Українська зброя ніколи не була скерована проти інших країн"

Водночас заступниця голови парламентського комітету із зовнішньої політики від партії "Слуга народу" Марина Бардіна в інтерв'ю DW заявила, що вона та її колеги очікують від Бундестагу перш за все дипломатичної підтримки й допомоги з посилення санкцій щодо Росії.

Співголова депутатської фракції "Європейська солідарність" та членкиня комітету із зовнішньої політики Ірина Геращенко в розмові з DW висловила стурбованість саме блокуванням Німеччиною надання Україні зброї не тільки нею самою, а й партнерами". "Україна теж за те, що хай краще говорить дипломатія, ніж говорить зброя. Але українська зброя ніколи не була скерована проти інших країн, натомість проти нашої країни зброя вже говорить вісім років. І ми маємо право захищатися. Гаранти європейської моралі та цінностей мають це усвідомлювати ", - зазначила Геращенко.

Цілком інакшу позицію займають депутати від другої за чисельністю парламентської фракції "Опозиційна платформа - За життя". Депутат від цієї фракції Валерій Гнатенко взагалі вважає принизливим для України просити зброю в Заходу. "Ми могли самі експортувати озброєння. Ми все розвалили і тепер намагаємося знайти когось крайнього. Це наша неправильна політика нашої держави. За 30 років ми розвалили все, що ми прийняли 1991 року від Радянського Союзу", - заявив Гнатенко.

Читайте також: Коментар: Чого хоче Путін? Питання залишається відкритим

Дружня критика не завадить

Політики з проросійськими поглядами є не тільки в Німеччині, а й в інших державах Заходу і навіть у самій Україні, нагадав в інтерв'ю DW український політолог Володимир Фесенко. На його думку, український уряд має продовжувати активно розвивати партнерства з Німеччиною, але не соромитися висувати вимоги й критикувати дії офіційного Берліна. "За попередньої влади було табу на будь-яку публічну критику Німеччини і взагалі західних партнерів, - каже Фесенко. - Це не допомогло. Ми маємо по-парнерськи і по-дружньому вказувати на серйозні протиріччя в позиції німецьких офіційних осіб, що працює на користь Росії і проти України".

Аналітик міждисциплінарної експертної групи з розробки стратегічного бачення України "Несторівська група" Євген Глібовицький вважає ситуацію, що склалась нині в двосторонніх відносинах між ФРН та Україною, результатом браку більш широкого спілкування між громадянами двох країн. "Сутнісні проблеми залишатимуться, доки Україна й Німеччина, зі свого боку, не вийдуть за рамки політики та економіки. В сотні, тисячі разів мають бути помножені зусилля в сфері культури, в тому числі масової культури, гуманітарних наук, в тому числі історії, освіти та перенесення знань один про одного з теоретичних чи медійних на особистий прожитий досвід", - підсумував Глібовицький.