"В якусь мить зникають всі табу"

Щоб потрапити в Україну до своїх синів, яких наприкінці квітня народила сурогатна матір, Крістіану і Ніколь (імена змінені) довелось пройти справжній бюрократичний квест. На те, щоб за посередництва посольства Німеччини отримати дозвіл МЗС України на в'їзд, у подружжя пішло понад місяць. Весь цей час їхні двійнята перебували у готелі клініки сурогатного материнства разом з десятками інших дітей, до яких через закриті на карантин кордони не змогли приїхати їхні батьки-іноземці.

З 50-річним Крістіаном і 43-річною Ніколь ми зустрічаємось у кафе в одному з нових житлових комплексів під Києвом, де подружжя проходило самоізоляцію, а тепер чекає на оформлення паспортів для дітей, щоб повернутись додому. Вони - одна з небагатьох німецьких пар, які готові спілкуватись з журналістами. Щоправда, лише анонімно. Навіть просять не називати міста, звідки вони, а щодо професії кажуть просто - "підприємці". Страх бути впізнаними у Німеччині, де сурогатне материнство заборонене і наражається на осуд суспільства, надто великий, зізнається Ніколь. 

Після народження першого сина сім років тому вони будь-що хотіли ще дітей, розповідає німкеня, поки її чоловік дивиться за двійнятами, які час від часу прокидаються і плачуть. Проте всі спроби народити виявились марними і після кількох викиднів пара наважилась на сурогатне материнство.

Ніколь, як Ви пережили ці тижні, коли не могли потрапити до своїх дітей?

Це були найскладніші чотири тижні у моєму житті. На вихідних я щоразу думала: ще один тиждень минув і все стало лише гірше, кордони закриваються дедалі щільніше, паніки більшає. Я ніколи в житті не була депресивною, але цього разу я інколи думала, що не зможу встати вранці - що просто не витримаю всього цього. У мене були викидні, невдалі спроби завагітніти - із всім цим я впоралась. Але це дійсно був жах. Ще й ця ізоляція. Все разом це було так важко...

Читайте також: "Я не мати Тереза": українка про те, чому стала сурогатною матір'ю

Коли ми з Вами вперше спілкувались телефоном у середині травня, Ви сказали, що дорікаєте собі.

Так, я докоряла собі - навіщо я це зробила? Чому я призвела на світ цих двох безпомічних істот, які зараз там лежать? Так, про них піклувались і робили для них все, що можна було зробити. Але це все одно не те. І цього вже ніколи не виправити.

Ви хвилювались за дітей?

Щодо фізичного розвитку, то на фотографіях я бачила, що все нормально. Я це можу оцінити, адже вже маю дитину. А от їхній психічний стан мене досі непокоїть. Я думаю, що цей місяць матиме для всіх цих дітей довгострокові наслідки.

Про первинну довіру

Які саме?

У Німеччині велике значення надається тому, що дитину відразу після народження кладуть на груди кожному з батьків, щоб між ними виник інтенсивний зв'язок. Так було і з нашим першим сином. Він з першої миті був зі мною - я ніколи б не віддала його ні на секунду в якесь приміщення з нянями. Важливо, щоб виник міцний зв'язок дитини з мамою і татом, таким чином розвивається первинна довіра. І цієї первинної довіри у них вже ніколи не буде. Ті, хто вивчав тему всиновлення, знають, що у перехідному віці це призведе до серйозних наслідків. Сурогатне материнство саме по собі вже призводить до певних наслідків, і я це усвідомлюю. Але те, що сталося - справжня катастрофа.

Коли Ви отримали своїх дітей, вони поводили себе інакше, ніж Ваш перший син у цьому ж віці?

Так. Мій перший син, коли не спав, часто сміявся, був радісним і розслабленим. У двійнят я цього взагалі не бачу - вони прокидаються в паніці, неспокійні, здригаються. Їм не вистачає первинної довіри - прокинутись і знати, що поруч є хтось, хто про них піклується. Не знаю, чи вдасться нам це виправити.

Читайте також: "Можуть і ембріон переплутати": хаос на ринку сурогатного материнства в Україні

У нас є ванночка для купання з прозорого пластику. Мені потрібно було дещо зробити і я поклала в неї одного з малюків. До цього він кричав - а в цій пластиковій ванночці раптом заспокоївся. Ми відразу зрозуміли, що вони там почуваються добре, адже перші чотири тижні їхнім домом були схожі пластикові ліжечка. Мене це лякає. Напевно, доведеться звертатись до психолога.

За німецьким законодавством Ваші сини - не Ваші діти. Вони діти Вашого чоловіка, але не Ваші. У Німеччині Ви будете змушені їх всиновити. Як Ви це сприймаєте?

Так, це дійсно неприємно, адже генетично вони мої діти. Я намагаюсь дивитись на це як на бюрократичний акт - мовляв, діти народились за кордоном і тому є така необхідність. Я намагаюсь не зациклюватись на цьому. Якщо я думатиму ще й про це, тоді взагалі можна повіситись.

"Нас не зрозуміють"

Ви не хочете, щоб ми оприлюднили Ваше справжнє ім'я. Чого Ви боїтесь?

Мій чоловік відносно відомий, і я гадаю, це було б вбивчо для його кар'єри.

Чому?

У Німеччині є чимало людей, які нас не зрозуміють. Вони не знають нашої історії і бачать лише: "А, це ті, що поїхали в Україну і таке там зробили".

Я гадаю, тему сурогатного материнства у Німеччині потрібно обов'язково переосмислити, треба нарешті пояснити, чому люди взагалі йдуть на цей крок. Адже вони роблять це не через те, що не хочуть псувати фігуру: "Піду-но я куплю дитину, а то раптом у мене живіт відвисне".

Принаймні Ваша родина, Ваші друзі в Німеччині знають, що Ваших дітей виносила сурогатна матір в Україні?

Так. Після стількох невдалих спроб народити і прийому медикаментів мої батьки і наші найближчі друзі постійно казали: "Заради бога, зупинись вже, ти руйнуєш своє життя". Власне, всі, кому ми розповіли, реагували з полегшенням, що ми не робитимемо ще однієї спроби. І всі раділи, коли діти народились. За нас всі вболівали. Всі наші друзі відреагували позитивно, адже вони знають нашу історію.

Проте більшість людей, які це читатимуть, не знають нікого, хто пережив би подібну ситуацію. Вони не розуміють, як люди приходять до цього. Якщо чесно, чотири-п'ять років тому я теж була переконана, що не розглядатиму цей варіант. Проте після стількох спроб завагітніти, коли ніби виходить, а потім все-таки ні, і в тебе знов і знов розчарування, тобі стає так боляче, що якоїсь миті зникають всі табу і ти кажеш: "Добре, так тому і бути, тоді зробимо це, і у нас народяться діти". Звісно, це не те ж саме, щось втрачається - не вистачає вагітності. Наш син це теж відчуває.

"Просто звичайна мама"

Що Ви скажете своєму сину - звідки у нього брати?

Ми сказали йому, що я вагітна, але дітям довелось "переселитись" в інший живіт, щоб вижити - щоб вони знов не померли. Він зрозумів.

Близнюкам також розкажете?

Звісно. Вони мають знати. Це ж частина історії нашої родини. І я сподіваюсь, що у нас залишиться зв'язок із сурогатною матір'ю, що ми познайомимо з нею дітей, коли вони досягнуть певного віку: "Дивіться, це мама, у животі якої ви були - та, хто зробила для нас так багато добра."

Ви обирали сурогатну матір?

Ні.

Коли Ви з нею познайомились?

Під час УЗД на дванадцятому тижні.

Хто ця жінка?

Пересічна жінка. Просто звичайна мама. Вона сама має двох дітей - власні діти є передумовою, щоб стати сурогатною матір'ю. Вона офіційно не заміжня, але живе з чоловіком, від якого у неї діти, у селі, де народилась. У них є будинок, коні, донька займається верховою їздою - тобто вони не такі вже й бідні. Коли я її запитала, чому вона це робить, вона відповіла, що, по-перше, щоб оплатити навчання доньці, а по-друге, що у неї альтруїстичні мотиви.

Ким вона працює?

Вона просто мама.

І живе в селі?

Так, десь неподалік Дніпра. Вона казала, щоб дістатися звідти до Києва, треба їхати дев'ять годин потягом.

А Ви могли б собі уявити самій виносити дитину для жінки з-за кордону, яку Ви навіть не знаєте?

(думає) Ні. Не можу - буду чесною. Коли я згадую, які в мене були почуття до мого першого сина, коли він народився, я не можу уявити, що ти дев'ять місяців носиш дитину, а потім кажеш: "Ок, мені все одно".

Хоча в її випадку це теж не так. Вона все ще пише мені і питає, як у хлопців справи. У одного з них часто бувають коліки і ми переписувались про це. Вона давала мені поради. Відчувається, що вона емоційно прив'язана до них, що вони для неї важливі.

"Відчуття, що я когось експлуатую, не було"

Сурогатна матір віддала дітей відразу після народження?

Так.

Чи була можливість, щоб вона залишила дітей на перший час у себе - поки Ви не приїдете?

Я так розумію, у договорі з клінікою прописано, що вона не має на це права. Ми говорили з нею про це, я питала кураторів, проте вони відмовили.

Але сама вона цього хотіла?

Вона б це зробила. Хоча я думаю, що це було б для неї дійсно важко.

Важко повірити, що хтось робить це для незнайомої людини - з альтруїстичних мотивів.

Думаю, не тільки з альтруїстичних. Я не знаю її історії, але у мене було відчуття, ніби вона хотіла щось виправити. Але це лише відчуття. Ми переписуємось через Google-перекладач - тож не все можна зрозуміти правильно.

Критики сурогатного материнства кажуть, зокрема, що це - експлуатація жінок, які опинились у складній ситуації.

Я боялась, що коли з нею познайомлюсь, у мене буде відчуття, що я її експлуатую. Але такого відчуття у мене не виникало жодного разу. Хоча знов-таки, я можу говорити лише про себе.

Експлуатація? Звісно, завжди можна переконати себе, що це не так. Сказати, що це великі гроші для українки в такій ситуації. Я лише припускаю - насправді я не можу цього оцінити. Ми з чоловіком подивились, скільки тут коштують квартири - у порівнянні з цим це невеликі гроші. Мені важко оцінити, чи є це експлуатацією. Думаю, кожна жінка, яка це робить, має вибір. Вона завжди може сказати "ні".