Вдома, в Києві

Київ вже майже місяць живе як на пороховій діжці. Щогодини можна чекати нового обстрілу, жертв та руйнувань. Та серед половини населення Києва, яке залишилося тут, є й ті, хто не захотів їхати за світи, а твердо вирішив залишитися в українській столиці. Залишитися, щоби у ці надважкі часи російської війни допомагати українському війську і цивільним.

DW поспілкувалася з кількома такими відважними людьми - ще донедавна солідними столичними підприємцями, людьми заможними і успішними, які нині разом з усіма волонтерами зміцнюють київський тил.

Взаємодопомога і відмінна саморганізація 

Власник київської книгарні-кав'ярні Олексій Ерінчак у перші дні російської війни вивіз дружину і двох дітей до Румунії і негайно ж повернувся до Києва з придбаними п'ятьма бронежилетами і касками. Він відчув, що буде кориснішим на місці, аніж сидіти за кордоном і "воювати в диванних військах". Ерінчак вирішив відкрити для відвідувачів свою кав'ярню і запропонував будь-кому бажаючому взятися варити тут каву. "Я просто хотів, щоби під час війни і оборони Києва з'явилося місце, куди люди можуть прийти, випити кави, відволіктися від страху і тривоги, почитати якусь книжку. Кава безкоштовна, і незважаючи на щоденні довколишні вибухи та стрілянину, відвідувачі заходять і навіть купують тут книжки", - радіє Ерінчак.  

Згодом, разом зі своїми однодумцями, підприємець організував у своїй кав'ярні-книгарні волонтерський склад і розробив стратегію соціального захисту мешканців мікрорайону верхнього Печерська. Згідно з нею, в довколишніх багатоповерхових будинках формуються домові спільноти, провадиться облік мешканців та вивчення їхніх потреб. "Щоби сусіди і місцеві волонтери знали одне одного, допомагали одне одному, щоби волонтери з віддалених районів не їхали на заявки через все місто, щоби менше було навантажень на блок-пости і поліцію, щоби скоротити транспортні видатки… Цю систему ми хочемо розповсюдити на цілий Київ. Якщо би тут почалося те, що зараз в Маріуполі, то такі будинкові спільноти точно виживуть, допомагаючи одна одній", - впевнений Ерінчак. 

На цю ініціативу вже охоче відгукнулися кияни і підприємці. Хтось мав запас хліба і привіз на склад до цієї кав'ярні, хтось доставив зі свого непрацюючого магазину корми для тварин. "Ми тільки днів три, як почали передавати списки людей до районних центрів соцзахисту, отримувати й розносити харчі, що надходять з міського гуманітарного центру, чи зі складу на залізничному вокзалі. Але здебільшого все робиться у спосіб такого собі "народного телефону": ми намагаємося впорядкувати всю волонтерську роботу, щоби уникати дублювання і виявляти саме тих людей, що потребують допомоги", - пояснив підприємець.  

Читайте також: Старі й немічні в часи війни - як їм допомагають у Києві

Народження нового життя 

Акушерка-гінекологиня та перинатальна психологиня Альона Акімова не тільки продовжує приймати пологи у воєнні дні, а й веде школу батьківства та організовує дні відкритих дверей для вагітних, що залишилися в столиці. Лікарка стверджує, що навіть не задумувалася про евакуацію в безпечніші регіони, чи за кордон. "Це моє місто, я його дуже люблю. Вся моя родина і батьки залишаються в Києві, бо як може бути інакше?", - сказала вона DW. 

Сторінки в соцмережах Акімової демонструють типову вельми небідну киянку: вона їздить на дорогому авто, має пещену зовнішність, займається одноборствами і публікує гламурні фото. Але головною причиною своєї неохоти виїздити з Києва під час війни називає закоханість у свою роботу. "Мені, як і всім, страшно, коли чую вибухи і стрілянину, але вважаю, що ми маємо працювати і допомагати людям. Ми до цього готувалися як лікарі і, в тому числі на військових кафедрах. Після роботи, якщо маю вільний час, займаюся волонтерством, сортую і розподіляю гуманітарну допомогу… Бо ж треба допомагати людям, які тут залишилися", - пояснила лікарка. 

За її словами, основної роботи зі супроводу вагітних та пологів стало менше, адже половина киян залишили столицю. Але тим, хто ще в Києві, надається вся необхідна допомога. Зокрема, в лікарні обладнане бомбосховище, де за необхідності працюють пологові зали і реанімація. "Ви не уявляєте, як приємно бачити посмішку породіллі, яка вперше бачить свою дитину! Я не можу собі уявити, як би я все це покинула під час війни. Якщо всі виїдуть, хто тут залишиться? Хто буде надавати допомогу?", - риторично запитала лікарка. Вона абсолютно впевнена, що Україна переможе в цій війні і не виключає, що тільки після цього вона дозволить собі виїхати на відпочинок за кордон.  

Читайте також: Волонтерський рух у Львові під час війни Росії проти України

Добра кава для бійців 

Підприємець Артем Врадій також зайнятий у кавовому бізнесі, а у волонтерському середовищі відомий як людина, що забезпечила доброю натуральною кавою блок-пости територіальної оборони цілого правобережного Києва.

Підприємець сказав DW, що вже першого дня бомбування Києва росіянами зібрав працівників свого виробництва, які не мали можливості евакуюватися, і вирішив ніде не виїжджати, а зберегти для всіх роботу і зарплатню. "Ми вже кілька років тому стали їздити в країни, де вирощується кава, знайомитися з фермерами, організовувати постачання зеленого зерня кави до Києва. Тут ми її обсмажуємо і продаємо ресторанам і кав'ярням. Це все, що в нас є. Це те, що нам цікаво робити. Тому в нас навіть думки не виникало це покинути і пересидіти всю війну десь під пальмою", - розповів Врадій.    

Він не приховує того, що як і всі переживає страх і тривогу через невпинні сирени повітряної загрози, звуки сильних вибухів, які щоденно струшують Київ. Але не збирається здаватись і шукати притулку деінде. "Моє житло і виробництво досить близько до тих районів, які постійно обстрілюють. Зараз вони взяли звичку завдавати повітряні удари від 5 години ранку. Три дні тому росіяни поцілили в житловий будинок десь за сто-двісті метрів від моєї оселі. Зараз всім страшно і це нормально в такій ситуації, але в останні дні вже бракує сил боятися", - жартує Врадій.  

Відчуття тривоги додається йому ще й від стурбованості долею родичів, які залишилися в Маріуполі і не виходять на зв'язок останніми тижнями. А також долею багатьох друзів і знайомих у зруйнованому російськими окупантами його рідного Харкова. "В багатьох наших працівників є близькі в оточених росіянами містах. Ми стежимо за новинами і регулярно перевіряємо списки евакуйованих, але і досі не маємо жодної втішної звістки. Лишається бути на своєму місці і наближати перемогу тим, що вмієш робити якнайкраще. На жаль, я ніколи не вчився стріляти і взагалі, будь-якій військовій справі. Але якщо буде треба - піду на фронт і воюватиму", - запевнює підприємець.