Як в Україні реінтегрують ветеранів у цивільне життя

За майже 10 років військової агресії РФ сотні тисяч українців змушені були взяти до рук зброю. До повномасштабного вторгнення, за даними міністерства у справах ветеранів України, статус ветерана російсько-української війни мали майже 440 тисяч осіб. Нині їхня кількість продовжує зростати за рахунок військових, які повернулися з фронту через стан здоров'я або за сімейними обставинами. Ці люди часто мають як фізичні, так і психологічні травми. Як ветерани знаходять своє місце в цивільному житті, що робить суспільство та держава для їхньої реінтеграції - в матеріалі DW.

Від ПТСР до мережі кав'ярень

"Повернення ветерана до цивільного життя - складний процес", - констатує Дмитро Мартиненко. Чоловік знає про це не з чужих слів: Дмитро служив у 2014-2015 роках, потім у 2017 році, а з 2022 року знову повернувся на службу в ЗСУ. З труднощами реінтеграції він вперше зіштовхнувся у 2015 році, коли отримав статус учасника бойових дій (УБД). "Цей соціальний статус декламував величезну кількість можливостей. А органи місцевої і державної влади почали запроваджувати багато гарних програм для ветеранів. Але, на жаль, більшість з них були фіктивними", - каже Дмитро в розмові з DW.

Як приклад ветеран згадує обіцянки влади надавати військовим земельну ділянку. "Але під час подачі заявок чиновники відповідали, що землі нема. Також була озвучена медична програма, але реальної допомоги неможливо було отримати", - зазначає він.

Нелюдські умови, в яких перебувають військові на фронті, впливають на зуби, серцево-судинну систему, спину, продовжив Дмитро. "Наприклад, в мене почали випадати зуби й потрібно було вставити імпланти. Я звернувся до лікарні, в якій для УБД мають все робити безкоштовно. Але там сказали, що послуга коштуватиме 600 доларів. При цьому нібито це вже із 50-відсотковою знижкою для УБД", - згадує ветеран. Для Дмитра головним розчаруванням після повернення до цивільного життя, за його власними словами, стали недостатня увага й брак розуміння з боку держави.

Дмитро Мартиненко знає і що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). "Коли я пішов на війну, я працював у мережі супермаркетів Novus приймальником товарів. Поновили на роботі мене без проблем, а через пів року навіть підвищили. Але я звільнився потім сам через посттравматичний стресовий розлад. Це проявлялося так: в кінці робочого дня, коли я їхав додому, текли сльози і просто хотілося померти", - згадує Дмитро. Ветеран звернувся до психологів. "Але я їх чомусь не сприймаю. Впоратися із ПТСР допоміг спорт", - переконує чоловік. 

Згодом Дмитро Мартиненко доєднався до громадської організації "Київська спілка ветеранів АТО Подільського району", яка допомагає учасникам бойових дій та їхнім родинам, і став її головою. З початком повномасштабної війни він повернувся на службу, а в перервах між ротаціями зумів навіть створити власний бізнес, відкривши три кав’ярні "Тихе місце" в Києві. А от допомогла йому в цьому вже державна установа "Український ветеранський фонд" (УВФ), з якої він отримав мільйон гривень на розвиток власної справи.

Читайте також: Війна та виснаженість: чи можлива демобілізація в умовах бойових дій

Український ветеранський фонд

Український ветеранський фонд запрацював торік. Він фінансується з державного бюджету, а також спільно українськими й міжнародними партнерами. Фонд підтримує проєкти громадських організацій, які працюють з ветеранами, а також сприяє бізнесу ветеранів, їхніх родин, сімей загиблих захисників і захисниць.

Нині вже профінансувано понад 400 ветеранських бізнесів, розповідає виконувачка обов'язків виконавчої директорки УВФ Руслана Величко-Трифонюк. "Ми надаємо гранти від 500 тисяч до півтора мільйона гривень ветеранам на створення нового бізнесу або розвиток існуючого. Щоб отримати кошти потрібно подати заявку і презентувати проєкт, після чого експертна рада обирає найперспективніші", - каже вона у розмові з DW.

Окрім того, УВФ має гарячу лінію кризової підтримки для ветеранів та їхніх родин, а також проводить безкоштовні юридичні консультації. "За увесь час надійшло майже 20 тисяч дзвінків на гарячу лінію і понад тисячу звернень щодо юридичної консультації", - наголошує Величко-Трифонюк. Така велика кількість звернень не дивує, якщо взяти до уваги онлайн-опитування, що його у жовтні УВФ провів серед майже 2,5 тисячі ветеранів та ветеранок, а також  військовослужбовців, котрі зараз перебувають у лавах ЗСУ. Згідно з результатами цього опитування, понад 60% ветеранів планують започатковувати свій бізнес.

Опитування також показало, що однією з найпоширеніших потреб ветеранів у цивільному житті є працевлаштування. Так, 42,5% опитаних побоюються, що після повернення з російсько-української війни не зможуть знайти роботу. Серед проблем, які їх найбільше хвилюють, ветерани називають також відсутність інклюзивного простору та адаптованого робочого місця для осіб з інвалідністю (53,2%), психоемоційну нестабільність (53,8%), проблеми з фізичним здоров’ям та труднощі з отриманням медичної допомоги (55,2%).

Бізнес потребує людей

Ольга Бандарівська, керівниця воєнного департаменту української агенції з рекрутингу LobbyX, сподівається, що проблеми з працевлаштуванням у ветеранів тепер бути не повинно. Хоча до повномасштабного вторгнення ситуація була іншою. "Мені відомі випадки, коли рекрутери відмовляли ветеранам, дізнавшись про їхній військовий досвід, - розповідає Бандарівська в розмові з DW. - Ветеранів могли не приймати на роботу через упередження щодо травматичного досвіду та неповне психологічне відновлення". 

Нині ж роботодавці більш лояльно ставляться до ветеранів і готуються до прийняття їх на роботу, запевняє вона. "В Україні наразі є дефіцит людського капіталу. Через війну близько семи мільйонів людей виїхало з країни, велика частина залучена до військових дій. Тому бізнес потребує людей на всіх рівнях - від робітничих до топменеджерських спеціальностей", - каже Бандарівська. Це, за її словами, впливає на готовність роботодавців розглядати ветеранів під час прийняття на роботу.

"Ветеранів не так багато повернулося, але їх буде більше з часом. Тому компанії вже зараз проводять навчання рекрутерів, менеджерів і решти співробітників. Проводиться підготовка до того, як спілкуватися з ветеранами, які питання їм можна ставити, як ставити завдання", - розповідає Бандарівська.

Читайте також: Все більше біженців з України хочуть залишитися в Німеччині - опитування

Інститут помічника ветерана

На виклики реінтеграції ветеранів до цивільного життя реагує і держава. Нещодавно уряд запустив проєкт Інституту помічника ветерана. "Фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб - це нова професія, - пояснює DW представниця міністерства в справах ветеранів Надія Адаменко. - Вони надають послуги щодо визначення проблемних питань ветеранів, консультування про реабілітацію, психологічну допомогу тощо. Помічники працюють в офісах, зокрема ЦНАПАх, але також можуть виїжджати на допомогу ветерану. Наприклад, в госпіталь або Пенсійний фонд, якщо потрібно допомогти розібратися з документами".

Помічник ветерана не просто консультує, а також комунікує з органами влади та військовими частинами і покликаний впливати на формування нових програм для ветеранів у громадах, додала вона. "Наприклад, створення майданчика для адаптивних видів спорту, де міг би працювати ветеран", - каже Адаменко. Стати помічником ветерана може далеко не кожен, а лише особи, які самі перебувають в реєстрі ветеранів війни. Це учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни, постраждалі особи Революції гідності, особи із особливими заслугами перед батьківщиною, члени сімей загиблих і померлих ветеранів війни.

Нині це експериментальний проєкт, який поки що діє у низці областей та в Києві. З січня Інститут помічника ветерана має запрацювати вже в усіх областях, повідомила Авраменко. "Вже працюють 15 помічників ветеранів, ще 50 - пройшли навчання і скоро приступлять до роботи. Також триває друга хвиля навчання, і ми очікуємо, що вони в грудні-січні теж будуть працевлаштовані. Загалом в Україні наступного року можуть бути працевлаштованими до 15 тисяч помічників ветеранів", - наголосила вона.

Громадська організація Veteranka

Допомагають ветеранам також низка громадських організацій. Наприклад, жіночий волонтерський рух Veteranka, що об'єднує ветеранок російсько-української війни, діючих військовослужбовиць та волонтерок. До повномасштабної війни організація здебільшого займалася адвокацією прав жінок в армії, а також заохочувала ветеранок засновувати бізнеси. Нині ж членкині руху допомагають фронту: плетуть маскувальні сітки, закривають запити бойових підрозділів у медицині, автівках, і навіть у власному цеху шиють військову форму.

Саме тут знайшла роботу Валентина, яка служила снайперкою і торік повернулася з фронту через поранення і стан здоров'я. "Ми шиємо військову форму, виконуємо також дизайнерські замовлення", - розповідає вона в розмові з DW. 

За словами Валентини, до призову на службу вона керувала швейним підприємством і мала зв'язки в сфері моди, але після лікування і повернення до цивільного життя виникли проблеми з працевлаштуванням. "Коли торік я приходила до дизайнерів, які мене знали раніше, то відмовляли. Казали: "З війни приходять не зовсім здорові. Вам треба долікуватися. Пройти курс реабілітації. Приходьте до нас через пару місяців". Згодом всі вони потім мені дзвонили і запрошували на роботу, але я відповідала, що вони спізнилися, бо я вже працюю у Veteranka", - згадує вона.

При цьому Валентина зазначає, що їй було важко пристосуватися до цивільного життя. "Під час війни я побачила багато страждань як військових, так і цивільних на звільнених територіях. А коли я приїхала в Київ, і побачила, як тут веселяться люди, відкриті кафе і ресторани, то це викликало агресію. Спочатку пару тижнів сиділа вдома, і лише потім змогла виходити на вулицю. Зараз вже агресії менше", - каже ветеранка.

При цьому Валентина нарікає, що держава не забезпечила її психологічною допомогою, а лише сплатила фізичне лікування. У схожій ситуації опиняються й інші ветерани, підтверджує соціологічне дослідження щодо проблем ветеранів "Від поранення до повернення: Етнографічне дослідження шляху ветеранів та їхніх близьких".  

"Якщо фізична реабілітація поранених не досконало, часто формально, але все ж державою забезпечена, то (...) з психологічним відновленням ситуація незрівнянно гірша. Попри те, що психологи працюють і при лікарнях, і у військових частинах, про системну психологічну допомогу взагалі не йдеться", - наголошується в дослідженні, що його у вересні презентував правозахисний центр "Принцип".

Читайте також: Жінки в ЗСУ: "Бажання служити сприймають за примху"

Концепція ветеранської політики

Окрім точкової допомоги, громадські організації прагнуть покращити забезпечення потреб ветеранів на системному рівні. Для цього п’ять організацій, які займаються питаннями ветеранів, - Veteran Hub, "Принцип", "Юридична сотня", "Простір можливостей", Veteranka - розробили Концепцію політики щодо ветеранів, ветеранок і їхніх сімей.

"В Україні немає прописаної системної ветеранської політики в діючому законодавстві, - пояснює в розмові з DW представник ветеранської організації "Принцип" Денис Султангалієв. - Зараз є такий собі конструктор: щось написано для ветеранів Другої світової, щось для афганців, щось для ветеранів АТО". За словами Султангалієва, таким чином без уваги залишається дуже багато аспектів, зокрема, щодо фізичної та психологічної реабілітації, а також не беруться до уваги жінки-ветеранки, які можуть мати окремі потреби, є ветерани - внутрішньопереміщені особи, які можуть мати свої окремі потреби.

"Існуюче законодавство не відповідає ні українським реаліям, ні потребам нових груп ветеранів", - констатує Султангалієв. Допомогти ліквідувати цю прогалину й покликана Концепція політики щодо ветеранів, ветеранок і їхніх сімей, розроблена ветеранськими організаціями. "Ми виокремили низку ключових проблем і потенційні їхні рішення, - пояснює Султангалієв. - Зараз пропрацьовуємо вже конкретні кроки вирішення проблем". 

Ветеран Дмитро Мартиненко сподівається на створення кращих умов для реінтеграції ветеранів. "Але створити щось на законодавчому рівні - це лише 30 відсотків роботи. Решта - знайти бюджет і втілити це у життя. Тому що у нас багато законів існує, але вони не фінансуються і не діють", - резюмує він.