Вивезені діти: як тати борються за право бути батьками
20 серпня 2024 р.
На початку повномасштабного вторгнення РФ український уряд спростив правила перетину кордону дітьми, дозволивши одному з батьків вивозити їх за межі України без нотаріальної згоди іншого. Це створило юридичну колізію, адже, за сімейним правом, місце проживання дитини не може бути змінено без відома тата і мами. Зважаючи на те, що більшості чоловіків мобілізаційного віку виїзд за кордон під час воєнного стану заборонено, а жінки вільні у переміщенні, саме тати здебільшого стикаються із втратою доступу до дитини, зазначають експерти, з якими поспілкувалася DW.
Керівник секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Іван Вервейко у відповідь на запит DW назвав "батьківський кіднепінг" "комплексною проблемою". Він також вказав, що він набув системного характеру після запровадження воєнного стану.
У подібній ситуації опинився Василь із Калуша, що на Івано-Франківщині, - тато трирічного хлопчика. На початку серпня колишня дружина чоловіка Анастасія вивезла їхнього сина до Польщі. Ця новина стала для Василя несподіванкою, адже плани переїзду дитини, за його словами, з ним не обговорювалися.
За словами Василя, напередодні виїзду колишня дружина забрала від нього сина раніше обманом - під приводом планів відвести дитину до парку розваг. А через день у повідомленні поставила перед фактом, що виїхала з сином з України.
"Таке відчуття, що в тебе просто забрали частинку душі, без перебільшення. Просто якесь таке спустошення. Я навіть не міг подумати, що таке може бути взагалі. Я до такого був не готовий", - каже Василь.
Усі півтора року після розлучення з колишньою, як каже чоловік, він щонайменше пів тижня жив із сином, доглядав його, сплачував домовлену суму аліментів та "підхоплював" дитину в періоди, коли Анастасія виїжджала у Польщу до нового партнера.
За словами Василя, такий стан справ його абсолютно влаштовував. Наразі ж він навіть не знає, у якому місті перебуває його син і коли він знову зможе його побачити. Усе, що залишається чоловіку, - спілкуватися з трирічним сином за допомогою відеозв'язку, адже легальної підстави для виїзду з України Василь не має.
"Чи питав, де дитина? Так, питав. Її відповідь дуже проста: "Коли я буду впевнена, що ми з дитиною в безпеці, ти будеш знати". Може, в майбутньому вона скаже, де дитина, може, не скаже, бо буде боятися. Не знаю, правда, чого боятися. Не виїду я в Польщу, не заберу в неї дитину. Навіть якби міг, я би цього не зробив, тому що це мама", - зазначає Василь.
На прохання DW про коментар Анастасія не відгукнулася. Водночас раніше виданню "Межа" жінка підтвердила факт перетину кордону та заявила, що повернеться, коли це буде безпечним для неї та сина.
Василь натомість у мотивацію виїзду з міркувань безпеки не вірить і говорить, що на початку повномасштабної війни, коли пара ще була разом, він сприяв їхній евакуації в США. Проте жінка через півтора місяця вирішила повернутися додому, розповідає він.
"Хочу боротися за свою дитину"
Миритися з такою ситуацією він не збирається, адже, як зізнається, дуже боїться за час розлуки втратити зв'язок із сином. "Це маленька дитина… Сьогодні ти їй подарував цукерок, і вона завтра тебе вже називає татом. Вона (колишня дружина. - Ред.) мені дає говорити, коли їй вигідно, є час. Я можу цілий день дзвонити і не додзвонюсь", - каже чоловік.
За словами Василя, він вже консультувався з юристами, проте деталі своїх подальших дій розголошувати не став. Водночас запевнив, що до силових методів вдаватися не збирається, хоча такі пропозиції "допомоги" після розголосу ситуації в соцмережах йому вже надходили. "Якщо дзвонять люди і кажуть, що за певну суму ми привеземо тобі дитину з Польщі до України, з цими людьми я не буду розмовляти", - запевняє Василь.
Він не втрачає надії, що йому вдасться домовитися із колишньою дружиною, адже до цієї ситуації у питаннях дитини вони завжди були "колегами та партнерами". Водночас розуміє, що у нинішніх обставинах Анастасія у більш виграшному становищі. "Вона так мені написала, якщо, мовляв, ти будеш слухняний, умовно, то будеш бачитись з дитиною і говорити, що я вважаю максимально несправедливим. Я просто хочу боротися за свою дитину, хочу з нею проводити стільки ж часу, як мама", - каже Василь.
Самовільна зміна місця проживання дитини незаконна
Подібних справ, де мають місце самовільна зміна місця проживання дитини одним з батьків та перешкоджання у спілкуванні з другим, зі спрощенням правил перетин кордону побільшало у два-три рази, розповіла DW адвокатка Богдана Боднар, яка спеціалізується, зокрема, на сімейному праві. Переважно, за її словами, спори стосуються малолітніх дітей, які через свій вік не можуть самостійно сконстатувати з батьком.
"Якщо ми говоримо про те, що батьки мають діяти в інтересах дитини, то вони мають її місце проживання погоджувати (між собою. - Ред.), згідно зі статтею 157 Сімейного кодексу і закону України "Про охорону дитинства". Той з батьків, із ким дитина проживає, не повинен чинити перешкод іншому з батьків, з ким дитина не проживає", - пояснює юристка. Проте на практиці цими зобов'язаннями часто нехтують, визнає вона.
Крім того, йдеться не лише про порушення прав батька, але й дитини, гарантованих Конвенцією ООН про права дитини. "Дитина має фактично весь спектр прав, що і батьки. Право на піклування з боку батьків, право не бути розлученим з ними, на повагу до сімейного і приватного життя", - зазначає у розмові з DW юристка Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини Анна Козьменко.
Як домогтися справедливості
Якщо батько не знає точного місця перебування дитини, юристки окрім служби у справах дітей радять залучати правоохоронні органи для оголошення дитини в розшук. Паралельно у національних судах можна вирішувати питання забезпечення спілкування шляхом встановлення певних графіків зв'язку з дитиною.
Обидві фахівчині вказують на можливість домагання справедливості через звернення до міністерства юстиції України або його регіональних відділень. На підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей (Гаазької конвенції) відомство може ініціювати процедуру повернення дитини, вивезеної проти волі одного з батьків. Цей механізм застосовується до 85 держав-учасниць конвенції.
Кількість заяв про повернення дітей з-за кордону із початку вторгнення РФ суттєво збільшилася у порівнянні з довоєнними роками, розповіла DW начальниця профільного відділу міжнародної правової допомоги у цивільних справах міністерства юстиції України Ольга Зозуля. Якщо у 2020- 2021 роках міністерство отримало 68 заяв про повернення дітей на підставі конвенції, то протягом 2022-2023 таких надійшло у понад три рази більше. Загалом станом на 12 серпня цього року від початку вторгнення мін'юст опрацював 260 таких заяв. Ще 109 людей звернулися до відомства з проханням про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка проживає в іноземній державі.
Конвенція дозволяє мін'юсту спрямувати звернення батьків до центральних органів держав-учасниць конвенції, а ті, своєю чергою, можуть ініціювати судовий розгляд або передають адвокатам. Проте, продовжує фахівчиня, можлива і відмова - зокрема, якщо з моменту вивезення дитини минуло більше року. Адже той з батьків, який здійснює утримування дитини за кордоном, може надати докази, що дитина прижилася в новому середовищі.
Війна - вагома причина для відмови у поверненні дитини
Однак, за словами Ольги Зозулі, не всі справи доходять до суду. Подеколи батькам вдається домовитися. Мін'юсту відомі 10 випадків добровільного повернення дитини в Україну з початку вторгнення. У разі ж початку судового провадження рішення щодо долі дитини ухвалюється протягом шести тижнів.
До війни, зазначає Ольга Зозуля, у більшості випадків вони були позитивними та ефективно виконувалися. Проте на тлі російської агресії рішення про повернення в Україну ухвалили у 11 справах, тоді як у 68 випадках судді відмовили - здебільшого через наявні безпекові ризики для дитини в Україні.
Читайте також: Щоденник війни: Школа під землею - навчання під час повітряної тривоги
На фактор війни DW вказали і в міністерстві юстиції Німеччини, яка прийняла найбільшу кількість біженців з України. Як зазначили у відомстві, це є підставою для припущення, що у разі повернення дитина "буде піддана серйозній небезпеці тілесної або моральної шкоди".
"Наскільки це так, у кожному окремому випадку вирішує суд. Дотепер судова практика в Німеччині зазвичай враховує фактор бойових дій на місці і здебільшого виходить з наявності серйозної небезпеки… Лише у поодиноких випадках ухвалюється припис про повернення", - відповіли DW в німецькому мін'юсті.
Детальні мирові угоди - виняток для України
За словами Ольги Зозулі, саме з цієї причини, зокрема, німецькі суди спонукають батьків домовлятися та затверджують погоджені ними мирові угоди. Цей механізм, який, за словами фахівчині, радше є винятком для України на тлі війни, застосовується й іншими державами. У мирових угодах можуть визначатися строки повернення дитини після війни, тимчасовий порядок доступу до неї того з батьків, який не перебуває поруч, і навіть залишати право заявнику звернутися до суду з таким самим позовом у майбутньому.
Для досягнення згоди між сторонами можуть залучати і медіаторів, продовжує Ольга Зозуля. Проте не всі держави надають цю послугу безкоштовно. Наприклад, у Німеччині витрати за це покладають на самих батьків, додає вона.
Якщо ж дитину вивезли до країни, яка не є учасницею Гаазької конвенції, питання її повернення та забезпечення доступу до неї суттєво ускладнюється, вказує Анна Козьменко. У разі відсутності між Україною та державою перебування дитини двосторонніх договорів, до вирішення проблеми, за її словами, можна залучати дипломатичні канали.
Як вказали у секретаріаті уповноваженого ВР з прав людини, географія поширення явища "батьківського кіднепінгу" розповсюджується на тимчасово окуповані території України і навіть Росію та Білорусь.
Читайте також: Як і чому діти з окупації вступають до українських університетів
За словами Ольги Зозулі, мін'юст України отримував кілька подібних звернень, однак допомогти у цих випадках на підставі конвенції не може, оскільки Україна припинила офіційні контакти з країнами-агресорками після розв'язання РФ повномасштабної війни. Такі заявники, як каже фахівчиня, мають право на пряме звернення до національних судів цих держав.
Іти самостійним шляхом можливо й у випадках вивезення дітей до будь-яких інших країн. Проте, як вказує Ольга Зозуля, в усіх ситуаціях найкращий варіант - намагатися вирішити суперечку мирним шляхом. Саме він найбільше відповідає інтересам дитини, погоджується Богдана Боднар. "Можна виграти суд, а насправді програти дитину. Для дітей найменш травматично, якщо батьки будуть між собою спілкуватися. Фігури і матері, і батька дитині ніхто ніколи не замінить. Це дуже важливо для формування психосоціологічного розвитку дитини в майбутньому", - каже фахівчиня.
Є в конфліктів за дитину й інший бік медалі. За даними розслідування NGL.media, в Україні діє велика громадська організація, яка позиціонує себе як така, що надає правовий захист чоловікам у відстоюванні прав на батьківство, однак на практиці вдається до нелегальних методів. За даними розслідування, члени цієї спільноти дотичні до щонайменше 72 випадків викрадення й переховування дітей від матерів в Україні.
Читайте також: Як українки змінюють демографію Німеччини