Затримання членкині RAF: історія лівого терору у ФРН
29 лютого 2024 р.
У берлінському районі Кройцберг 26 лютого заарештували 65-річну Даніелу Клетте (Daniela Klette). Вона жила в самому центрі німецької столиці під вигаданим ім'ям з італійським паспортом і кілька десятиліть переховувалася від поліції. Встановити її справжню особу вдалося лише за відбитками пальців. У квартирі Клетте виявили боєприпаси.
Третє покоління терористів RAF
Даніелу Клетте звинувачують у тому, що в 1990-х роках вона належала до німецького лівацького терористичного угруповання "Фракція Червоної армії" (Rote Armee Fraktion, RAF) і протягом останніх 20 років брала участь у серії серйозних пограбувань. Понад 30 років Клетте перебувала у списку осіб, яких розшукує Федеральне управління кримінальної поліції (BKA). Досі її не вдавалося затримати.
І тільки на початку лютого поточного року поліція відновила пошуки, оголосивши в розшук Клетте і двох її колишніх соратників, яких називають "пенсіонерами RAF", - 55-річного Буркгарда Ґарвеґа (Burkhard Garweg) і 69-річного Ернста-Фолькера Штауба (Ernst-Volker Staub). Обидва все ще перебувають на свободі. Клетте, Ґарвеґ і Штауб належали до третього покоління терористів RAF. На їхній слід поліцію навела серія пограбувань. Злочини вони скоювали не в ім'я якоїсь політичної мети, а для того, щоб фінансувати своє підпільне існування.
Про затримання Клетте спочатку повідомило німецьке видання Bild. Потім цю новину підтвердили інформагенціям джерела у спецслужбах. Попри те, що угруповання RAF у 1998 році офіційно оголосило про свій розпуск, його історія, сповнена кривавих слідів, які RAF залишала протягом 30 років по всій Німеччині, вочевидь, ще не закінчилася.
RAF та захоплення заручників
Хоча ще кілька років тому ця тема здавалася закритою - коли 2017 року до Німеччини повернувся викрадений терористами літак Landshut авіакомпанії Lufthansa. Він став музейним експонатом і символом драми, що розігралася в жовтні 1977 року, у центрі якої опинилися палестинські терористи, пов'язані з німецьким угрупованням RAF. Вони захопили літак і кілька днів тримали в заручниках його пасажирів, застреливши командира екіпажу. Після штурму літака німецьким антитерористичним спецпідрозділом GSG 9 у столиці Сомалі Могадишо заручників було звільнено.
Терористи оголосили, що підтримують вимоги членів RAF, які 5 вересня 1977 року викрали голову Спілки роботодавців ФРН Ганса-Мартіна Шляєра (Hans-Martin Schleyer). Журналістам підкинули відеозапис, на якому Шляєр просить допомоги на тлі п'ятикутної зірки з автоматом - емблеми RAF. Як викуп терористи вимагали випустити з в'язниці 12 засуджених "рафівців" і суму у 100 000 марок. Влада ФРН на угоду не пішла. Після того, як 82 заручників звільнили з захопленого літака, трьох терористів RAF, раніше засуджених до довічного ув'язнення, знайшли мертвими у своїх камерах. Наступного дня поліція дізналася про вбивство Шляєра.
Історія появи RAF та її злочини
Терористичну організацію, що отримала назву "Фракція Червоної армії", створили в ФРН у 1968 Андреас Баадер (Andreas Baader) та Ульріке Майнгоф (Ulrike Meinhof), трохи пізніше до них приєдналася Ґудрун Енсслін (Gudrun Ensslin). Угруповання виникло на хвилі студентських протестів. Учасники RAF вважали, що ведуть міську партизанську війну проти державного апарату, буржуазії, мілітаризму та нацистського минулого Німеччини.
Читайте також: У Штутгарті постала перед судом колишня терористка RAF
Ще того ж 1968 року Баадер та Енсслін разом з Торвальдом Проллем (Thorwald Proll) і Горстом Зенляйном (Horst Söhnlein), що приєдналися до них, підпалили два великі універмаги у Франкфурті-на Майні. У такий спосіб вони висловили протест проти дій американських військових у В'єтнамі.
На початку 1970-х угрупування Баадера-Майнгоф пограбувало кілька банків. 1972 року RAF знову нагадала про себе. 11 травня пролунали три вибухи в одному зі штабів американських військових у Франкфурті-на-Майні. 13 людей було поранено, один офіцер загинув. Наступного дня бомба спрацювала в поліцейському управлінні міста Аугсбург на півдні Німеччини, серйозно постраждали п'ять службовців. Буквально через кілька годин на паркмайданчику в Мюнхені злетів у повітря начинений вибухівкою автомобіль. Упродовж наступних днів поліція не змогла запобігти вибухам у видавництві Axel Springer, у гейдельберзькій штаб-квартирі армії США, а також замаху на федерального суддю Вольфґанґа Будденберґа (Wolfgang Buddenberg), під час якого постраждала його дружина. У квітні 1977 року терористи вбили генерального прокурора Зіґфріда Бубака (Siegfried Buback), його водія та охоронця, у липні - очільника Dresdner Bank Юрґена Понто (Jürgen Ponto). Кривавим апогеєм стало викрадення, а згодом убивство Ганса-Мартіна Шляєра.
На початку 1980-х члени нового покоління RAF убили голову правління Союзу машино- та турбінобудування Ернста Ціммерманна (Ernst Zimmermann). Після цього були вбивства члена правління компанії Siemens Карла-Гайнца Бекурта (Karl-Heinz Beckurt), претендента на посаду статс-секретаря Ґерольда фон Браунмюля (Gerold von Braunmühl) та інші злочини.
Читайте також: Гельмут Шмідт: безкомпромісна людина справи
RAF та агент-провокатор Петер Урбах
До сьогодні скоєні в період з 1970-го по 1998 роки злочини RAF - вбивства, вибухи, напади, внаслідок яких понад 30 людей загинули та більш ніж 200 зазнали поранень, - досі не розслідувано до кінця. Як, утім, не було дано й вичерпної оцінки дій Федерального відомства з охорони конституції, що не зуміло запобігти залученню до тероризму наприкінці 1960-х - на початку 1970-х років частини студентського протестного руху. Студентські протести в Західній Німеччині 1968 року, напряму пов'язані з протестним рухом проти війни у В'єтнамі, що охопив увесь світ, є важливим етапом в історії ФРН. На той час почала формуватися позапарламентська опозиція, яка на якийсь час об'єднала у своїх лавах практично всіх молодих людей, не задоволених загальним станом справ у країні.
Ключовою фігурою в тому, що студентів було залучено до терористичної діяльності, гамбурзький політолог Вольфґанґ Краусгаар (Wоlfgang Kraushaar) вважає одного з агентів Федерального відомства з охорони конституції Петера Урбаха (Peter Urbach, 1941-2011). У розмові з DW кілька років тому Краусгаар наголошував, що Урбах відіграв важливу роль у перетворенні маленького, але згуртованого ядра тодішніх демонстрантів на озброєну групу, з якої зрештою виникла ліва терористична організація.
За словами політолога, Урбаха, наприклад, помітили 11 квітня 1968 року в Берліні. Цього дня студента-соціолога, ініціатора та активного учасника практично всіх великих акцій протесту молоді в Західному Берліні, лідера студентського руху Руді Дучке (Rudi Dutschke) було важко поранено внаслідок замаху, вчиненого злочинцем, який належав до ультраправих. Консервативні ЗМІ, насамперед західноберлінські газети та журнали, на студентські заворушення реагували вкрай негативно. Близько 70 відсотків цих ЗМІ належало видавництву Акселя Шпрінґера (Axel Springer). Найтиражніша у ФРН газета Bild, яка теж належить цьому видавництву, називала студентів не інакше як "екстремістами", "радикалами", "політичними хуліганами". Того ж вечора перед штаб-квартирою видавництва зібралися тисячі студентів, які звинуватили концерн у підбурюванні до вбивства.
У день замаху на Дучке та демонстрації студентів біля видавництва Акселя Шпрінґера, за словами Краусгаара, Урбах мав сумку з "коктейлями Молотова", які він роздавав демонстрантам і потім показував, як ними користуватися й перевертати. Окрім того, агент Урбах, за словами політолога, був першим, хто забезпечив протестувальників вогнепальною зброєю. Він був провокатором, який вплинув на акції тодішньої позапарламентської опозиції з метою її дискредитації, вважає Краусгаар.
Терористи у ФРН - не лише RAF
RAF була найвідомішим, але не єдиним лівоекстремістським терористичним угрупованням у ФРН. Крім нього існували, наприклад, "Революційні осередки" (Revolutionären Zellen) або "Рух 2 червня" (Bewegung 2. Juni), який виник після вбивства студента Бенно Онезорґа (Benno Ohnesorg), а також угруповання "Тупамарос Західного Берліна" (Tupamaros West-Berlin).
Читайте також: Як змінився тероризм у Європі за останні десятиліття
Саме з останнього в Німеччині розпочався терор, згадує історик Міхаель Зонтгаймер (Michael Sontheimer). Так, 9 листопада 1969 року в єврейському центрі в Берліні, де перебувало 250 осіб, члени цього угруповання планували підірвати бомбу. На щастя, це їм не вдалося. Як з'ясувалося потім, у середовищі екстремістів, які планували теракт, перебували також співробітники Федерального відомства з охорони конституції під прикриттям.