"Зона інтересів": фільм про вселенське зло отримав "Оскари"

Доглянуті клумби, ідеально підстрижений газон, пухке немовля на руках у матері нюхає флокси і жоржини, старші діти грають на галявині, навколо них гасає собака. Невдовзі прийдуть гості на пікнік біля басейну. Ідилічні картини життя багатодітної німецької сім'ї в красивому будинку з ідеальним садом. Глуха стіна в кінці ділянки оповита виноградом, наступного року він розростеться ще більше - і повністю приховає непривабливий сірий бетон.

За стіною видніються труби, з яких вдень постійно валить густий чорний дим, а ночами здіймається інфернальне полум'я, але мешканці ідеального будинку звертають на це не більше уваги, ніж на зміну пір року. У будинку живуть комендант концентраційного табору "Аушвіц" поблизу Освенціма Рудольф Гесс (Rudolf Höß) і його дружина Гедвіґ (Hedwig Höß), які влаштували собі райський куточок за огорожею табору смерті.

Фільм "Зона інтересів" ("The Zone of Interest") про сім'ю Рудольфа Гесса, знятий британським режисером Джонатаном Глейзером за однойменною книгою Мартіна Еміса, встиг завоювати безліч нагород, одна з яких - гран-прі Каннського кінофестивалю. 10 березня на церемонії в Лос-Анджелесі картину було удостоєно двох премій "Оскар": як найкращий міжнародний фільм і за найкращий звук. Її номінували у п'яти категоріях.

Жахи Голокосту - про них не йдеться в "Зоні інтересів"

Темі Голокосту присвячена величезна кількість фільмів. "Зона інтересів" відрізняється від них тим, що в картині повністю відсутні сцени вбивств і страждань мільйонів закатованих і спалених євреїв: непроглядний жах концентраційного табору в роботі Глейзера - це фігура умовчання. Відмовившись від візуалізації зла, режисер сконцентрував усю жахливість того, що відбувається в таборі смерті, у звуках, що лунають з-за бетонного паркану. Гул роботи крематоріїв, з яких іде дим, удари, ридання, автоматні черги, крики, гавкіт собак - постійне тло розмірених буднів сім'ї Гессів перетворює жанрові сцени з життя добропорядної німецької сім'ї на фільм жахів.

Для підготовки аудіодоріжки звукорежисер фільму Джонні Берн склав 600-сторінковий документ з описами подій в Освенцімі, свідченнями очевидців і картою табору, що дає змогу визначити відстань і гучність звуків, які лунають з-за стіни. За рік до початку зйомок Берн почав роботу над багатогодинною звуковою бібліотекою, використаною в "Зоні інтересів", і завершив її складання тільки в період постпродакшну.

У "Зоні інтересів" майже немає музики - Глейзер і Берн не хотіли, щоб вона згладжувала або надмірно драматизувала те, що відбувається на екрані. Лейтмотивом крізь увесь фільм проходить утробний звук, що нагадує ситу відрижку чудовиська, яке перетравило сотні тисяч людських життів.

Будинок коменданта Гесса - рай по сусідству з пеклом

Але Рудольф Гесс у виконанні чудового німецького актора Крістіана Фріделя (Christian Friedel) і його дружина Гедвіґ, яку геніально зіграла одна з найзатребуваніших акторок Німеччини Сандра Гюллер (Sandra Hüller), зображені не кровожерливими чудовиськами. Вони не відчувають ненависті до людей, чиїм попелом удобрюють землю в доглянутому саду: для коменданта і його родини в'язнів концтабору просто не існує. І від цієї байдужості холоне кров у жилах.

Для Рудольфа Гесса концентраційний табір за огорожею будинку - всього лише робота, її потрібно робити не просто добре, а дуже добре. Тому він влаштовує наради з колегами, на яких з'ясовує, як підвищити ефективність ввіреного йому підприємства і пропускати через печі крематорію ще більше "матеріалу". А вдома Руді - люблячий батько, який читає на ніч казки дітям, плаває з ними на човні і вчить розрізняти крики птахів.

Гедвіґ Гесс - любляча дружина і мати, зразкова господиня, яка захоплюється ландшафтним дизайном і доглядає за квітами у своєму саду. Вона вмовляє чоловіка звозити її на італійський спа-курорт, роздає прислузі спідню білизну відправлених у концтабір жінок, приміряє шубу спаленої в печі єврейки (треба почистити й вшити), у кишені якої несподівано виявляється помада колишньої власниці.

Гедвіґ у жодному разі не хоче їхати зі створеного нею райського куточка по сусідству з пеклом - її сім'я заслужила цю нагороду за самовіддану працю чоловіка. І потім, тут так добре дітям! Вони ростуть на свіжому повітрі. Ходять купатися на річку. Граються з олов'яними солдатиками. І з золотими коронками, вирваними з рота тих, чий попіл осідає на землі й на свіжовипраній білизні. Але білизну можна ще раз випрати, а попелом добре удобрювати грядки з кольрабі, яку з таким задоволенням їдять діти. А коли війна закінчиться і Руді більше не потрібно буде так тяжко працювати, він зможе зайнятися фермерством - адже вони завжди про це мріяли.

Рудольф Гесс - старанний виконавець і масовий убивця

Фермерством Руді займатися так і не довелося - після закінчення війни він утік і якийсь час переховувався, але його знайшла британська військова поліція. Гесс свідчив на Нюрнберзькому процесі, а 1946 року був виданий польській владі і засуджений до смертної кари через повішення. Коли на процесі його запитували, навіщо він убивав стільки людей, Гесс відповідав: "Ми повинні були слухати "фюрера", а не філософствувати".

Рудольфа Гесса стратили 1947 року. У написаних перед смертю мемуарах він багато говорив про ефективність своєї роботи на посаді коменданта концтабору. Пишався тим, що навчився не проявляти емоцій під час убивств. Іноді, коли йому доводилося спостерігати за спалюванням трупів і вибиванням зубів (а це входило в його обов'язки), він був настільки стурбований, що не міг повернутися додому, до сім'ї, зізнавався Гесс. У своєму останньому листі він писав про сором, який відчував за те, що "як комендант Освенціма заподіяв стільки шкоди і страждань польському народу". Однак виконання обов'язку - понад усе. І тому вбивства сотень тисяч людей не викликали в нього жодних питань.

Банальність зла нікуди не поділася

Фільм "Зона інтересів" - картина про банальність зла, про яку писала Ганна Арендт (Hannah Arendt), і про старанних виконавців. Про душевну байдужість, що дає змогу жити в безпосередній близькості від фабрики вбивств, яка перемелює мільйони людських життів, і будувати персональний рай, заплющуючи очі на те, що відбувається за огорожею.

І фільм - не тільки про минуле, а й про сьогодення. Епізод із Гедвіґ Гесс, що крутиться перед дзеркалом у шубі, викликає асоціації з пропагандистським відеороликом, де нібито вдовам "героїв "ДНР" і "ЛНР" у вигляді компенсації видали шуби. А в зруйновані будинки українців заселяються після ремонту нові мешканці - рай посеред смерті.

Через багато років зло залишилося таким же банальним.