Автостопом «від Сени до Дону», або Чим Європа відрізняється від України

Упродовж останніх кількох років Богдан Логвиненко добирається з одного міста до іншого переважно безкоштовно. Автостоп для українця – не лише можливість зекономити, а й спосіб отримати максимум вражень від поїздки та познайомитись із новими людьми.

У листопаді 2010-го Богдан за 2,5 тижні об'їхав 8 країн Європи. Розпочавши мандрівку в Києві, він проїхав через Прагу, Берн, Париж, Брюссель, Амстердам та інші міста до німецького Ганновера. На всю поїздку 22-річний музичний менеджер і колишній журналіст витратив близько 200 євро, більшу частину з яких заплатив за проїзд у міському транспорті.

«Найпростіше «впіймати» машину в Україні та Польщі. Наприклад, від Познані до Вроцлава – одна дорога, і нею можна їхати досить довго. Окрім того, там легко порозумітись із водіями, розбавляючи українську мову відомими польськими словами. Досить цікаво в Чехії, адже багато місцевих у своєму житті подорожували автостопом. Вони зупиняються, допомагають та розповідають свої історії. З усіх людей, які мене підвозили, не було нікого, хто б сам не подорожував таким чином», - розповідає Богдан.

Пригоди як у кіно

Втім, у Західній Європі пересуватись складніше через значну кількість автобанів, на яких заборонено «стопити» машини. «Мене тричі зупиняла поліція через те, що я намагався «стопити» на автобані, але вдавалось пояснити, що я всього-на-всього турист і не знав правил», - поділився спогадами він.

Розповсюдженою є думка, що водій підвозить мандрівників для того, аби поговорити з ними та урізноманітнити поїздку. Але Богдан розповів, що приблизно половина людей не знали англійської, і тому спілкування обмежувалось лише фразами про те, кому в яку сторону потрібно їхати. У той же час, жоден з водіїв не просив грошей з автостопера. «Там просто немає людей, які стоять на дорозі і за гроші намагаються доїхати до найближчого села, що трапляється в Україні. Тому, відповідно, якщо ти «стопиш» на дорозі, значить, це автостоп, а не ти хочеш доїхати від села до села, і немає автобусу».

Та не завжди водії бувають доброзичливими по відношенню до подорожніх. На дорозі від швейцарського Берна до французького Ліона Богдана «підібрали» двоє алжирців. Вони не розмовляли англійською та їхали на швидкості близько 200 кілометрів на годину. «За 20 кілометрів до міста вони звернули з автобану та не захотіли зупинитись і випустити мене. Раптом вони звернули в якийсь двір, і за ними заїхали ще дві машини. Я вийшов та швидко пішов до дороги. На щастя, там проїжджала машина, тому алжирці не стали мене наздоганяти», - пригадав Богдан Логвиненко.

Прикрі непорозуміня

У європейців в Україні зовсім інший досвід. Нідерландський IT-фахівець Ейваут ден Хейєр здебільшого подорожував Західною Україною, яка не порадувала його швидким та зручним автостопом. Аби дістатися від польського кордону з Україною до Львова, йому знадобилося шість годин, і це лише для того, аби зупинити потрібну машину. За словами Ейваута, така ситуація склалася через те, що він не знав української, а англійську, якою він володіє дуже добре, не знав ніхто з водіїв: “Навіть коли машина зупинялася, я довго не міг пояснити водіям, куди саме я хочу доїхати. Зрештою, мені довелося дзвонити своїм українським друзям, які все перекладали водіям українською”.

Іншою, доволі принциповою відмінністю автостопу в Україні є те, що водії часто плутають автостоп із радянською звичкою підвозити подорожників за гроші. Це є незвичним для європейських хітч-хайкерів, як називають англійською тих, хто подорожує автостопом. Більшість з них не здогадується, що цю умову потрібно обговорювати, тому іноді це призводить до прикрих наслідків. Ейваут ден Хейєр пригадує історію свого знайомого з Данії, який їхав автостопом з Білорусії в Україну, в Київ: “Водії нічого не казали про гроші, коли погоджувалися підвезти його. Пізно ввечері, коли вони доїхали до Києва, то почали вимагати в нього гроші. Мій знайомий сказав, що в нього немає при собі готівки, і тоді його попросили віддати замість грошей якийсь одяг. Судячи з його розповіді, це виглядало як пограбування”.

Зрештою, європейці не бачать сенсу подорожувати автостопом по Україні. Така практика є актуальною для них лише в Європі, адже там вкрай високі ціни на потяг чи автобус, тоді як український транспорт – у кілька разів дешевший. “За ті гроші, які я витрачаю на проїзд у громадському транспорті в Європі, в Україні я можу винайняти таксі! На громадському транспорті можна дістатися іншого міста за 5 чи 10 євро, тому мені немає сенсу витрачати купу часу на те, щоб зупинити машину. Зрештою, коли ти подорожуєш сам та ловиш машину кілька годин, уся романтика автостопу пропадає і стає нудно”, - підсумовує Ейваут ден Хайєр.

Навігатор для автостопперів

Іноді досить важко знайти точку в місті, на якій можна зловити машину. Навіть якщо по карті здається, що в якомусь місці є з'їзд на автобан, то не обов’язково, що там взагалі є рух транспорту. Одним з найкорисніших для мандрівників ресурсом є сайт Hitchwiki.org, який містить карти з кращими місцями для автостопу в усіх країнах світу.

Серед 45 європейських країн, найперше місце посідає Німеччина. У цій країні позначена 931 точка автостопу. Україна, яка за площею є найбільшою в Європі, в цьому списку займає 30-е місце з 16-ма точками. Вона випереджає лише такі країни, як Молдова, Білорусь чи Ліхтенштейн, які поступаються розміром. Щоправда, досвідчені хітч-хайкери кажуть, що не варто повністю довіряти цим картам, адже інформація може виявитись застарілою. Перевірити ці дані краще в додаткових джерелах, таких, як Google maps, де можна визначити стан дороги та приблизний потік машин.

Автор: Катерина Каплюк / Анна Левицька
Редактор: Роман Гончаренко