Американська експертка про те, як ухвалюють рішення в Кремлі
10 лютого 2015 р.
DW: Пані Давіша, у минулому Ви консультували владу Великобританії та США щодо стратегії відносин з Москвою. Що б Ви зараз порадили західним політикам, які відповідають за формування зовнішньої політики, у світлі дискусій про постачання зброї Україні ?
Карен Давіша: Я не думаю, що буде так просто здобути перевагу на полі бою. Боюся, що картина, яку ми бачимо у Донецьку, Луганську та інших містах, розростатиметься й найбільше постраждають цивільні. Також не думаю, що це допоможе українській економіці. Разом з тим, ми не можемо покладатися на те, що пан Путін розрядить конфлікт. Тому я радію, що зараз не в уряді (сміється). Канцлерка Меркель була зараз у Білому домі, і я можу собі уявити, що всі альтернативи вони (разом із президентом США Бараком Обамою - Ред.) зважували з тяжістю на серці.
Тож чого можна очікувати від прийдешньої зустрічі у Мінську? Наскільки монолітними є позиції Заходу і України?
Захід не монолітний. Ані президент Обама, ані ключові європейські лідери не поспішають постачати Україні зброю. Заохочення президента Порошенка надати широку федерацію східним областям, щоб вони мали досить серйозну незалежність для розвитку відносин з Росією, це те, що може вийти із мінських домовленостей з Путіним. Нам не варто це недооцінювати. Сенат США буде проти, якщо українці будуть проти, деякі дуже впливові люди з еліти зовнішньої політики як (Збігнев) Бжезинський будуть проти.
Політологи і надалі сперечаються про те, якою є кінцева мета Кремля в Україні. Якої Ви думки?
Гадаю, що кінцева мета дій Росії в Україні - це не обов’язково встановлення контролю, але запобігання тому, щоб Україна була стабільною, демократичною країною, що схиляється до Європи. Тому що Росія стає дедалі більш нестабільною, недемократичною та, звісно, не схиляється до Заходу. Десь 50 мільйонів українців, які загалом є російськомовними, навіть якщо їхньою першою мовою є українська і вони віддають їй перевагу, але ці 50 мільйонів, можуть запропонувати альтернативну модель Росії. Це, звісно, дуже небезпечна загроза російському режимові.
У Росії дедалі частіше нагадують про свій ядерний потенціал. І російські ЗМІ теж постійно мусують цю тему. Торік були внесені зміни у воєнну доктрину РФ, зокрема, і в частину, що визначає порядок застосування ядерної зброї. Як гадаєте, це "ядерний шантаж" чи реальна загроза?
Нас мають непокоїти усі великі і маленькі кроки, як на військовому рівні, так і на рівні доктрини. Все йде не до домовленостей, а навпаки від них. Тому ядерний аспект непокоїть найбільше. Він використовується насамперед проти Польщі, країн Балтії, України і Центральної Європи загалом, щоби нагадати їм, що однією з їхніх найбільших проблем є Росія. Якщо російська економіка та політична стабільність зазнає краху, а рішення ухвалюються дуже невеликою, щоразу меншою групою людей, то вони (ці країни - Ред.) мають бути занепокоєні. Якість механізму прийняття рішень дуже знизилася.
Екс-генсек НАТО застерігає від нападу Росії на країни Балтії, а екс-голова МЗС Швеції не виключає переростання конфлікту в Україні у відкриту війну. Ви поділяєте ці похмурі погляди?
Великі війни почалися з менших. Ніхто не починає з великої війни. Я дуже стурбована низькою якістю механізму прийняття рішень в Росії. При владі перебуває президент, який не уникає ризиків - він дуже ризиковий і вірить, що може блефувати перед західними лідерами, щоби ті прийняли його "ендшпіль" (заключна фаза шахової партії - Ред.) в Україні. Я не впевнена, що так воно і буде. Але така можливість існує. Треба сподіватись, що її вірогідність є незначною.
Ідеолог російського експансіонізму Олександр Дугін заявляв, що він та його однодумці підтримують Путіна, поки він дотримується наступальної лінії. Наскільки, на Вашу думку, такі націоналістичні діячі (Дугін, Стрелков тощо) керовані і контрольовані?
Думаю, що вони серйозно налаштовані на доступ до влади та ресурсів у Східній Україні, до перетягування її під "російську парасольку". Не думаю, що ці люди зраділи б, якби Путін домовився з Олландом і Меркель. Вони нікуди не підуть. З іншого боку, державні телеканали повністю контролюються, і якщо вони хочуть припинити появи Дугіна на екрані, то можуть це зробити і так зроблять. Але той факт, що його не витіснили з ТБ, підказує, що з точки зору пропаганди для населення тези Дугіна досі актуальні. Стрелков - трохи інша справа. Він боєць і вже зробив багато неузгоджених (з російською владою - Ред.) критичних заяв про Путіна. Справді, цей виклик від ультраправих існує. Я б говорила навіть про фашистський тренд, який не повністю підконтрольний Кремлю.
Довідка: Карен Давіша - директорка Центру з російських та пострадянських досліджень в університеті Маямі, штат Огайо. У минулому вона була радницею з радянської стратегії британського парламентського комітету у закордонних справах та членом Групи планування та координації політики у Держдепартаменті США. Давіша - авторка книги "Клептократія Путіна - хто володіє Росією?" .