Берн - місто музеїв і футбольних сенсацій
26 травня 2008 р.
Берн - спокійне тихе і затишне місто. Про тутешніх мешканців розповідають, що вони спритні до комерції, стримані і мовчазні люди.
«Жителі Берна створили про себе уявлення як про трошки повільних людей. Насамперед, це стосується мови, місцевий діалект - найповільніший з-поміж усіх тутешніх діалектів. Ці люди нікуди не поспішають, не мають стресу»,- розповідає екскурсовод Андрелла Біріх.
Берн є столицею Швейцарії з 1848 року. Нині тут мешкають 128 тисяч людей. Одним із символів Берна є ведмідь. Ця тварина зображена на гербі швейцарської столиці. У Берні багато історичних та культурних пам'яток. Саме тому стара частина міста 1983 року була внесена до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Розповідає директор з маркетингу однієї з туристичних агенцій Томас Люті:
«Берн – це суцільні фантастичні визначні пам'ятки. Вулиці, вкриті аркадами завдовжки у шість кілометрів, будівля парламенту і Ааре. Це наша річка. Ну, і звісно Годинникова вежа». Це середньовічна будівля з годинником і ляльковими фігурками. Вона теж вважається одним із символів Берна і завжди звертає на себе увагу туристів. Місто славиться також великою кількістю музеїв.
«Музей Ейнштейна. А ще центр Пола Клее, в якому знаходиться 40 відсотків усіх творів цього всесвітньо відомого художника. Там можна ознайомитися з його творчістю».
Про Берн кажуть, що він творить дива. І саме німці можуть це підтвердити.
«Це сенсація, це справжнє футбольне диво»
1954 року німецька збірна у легендарній фінальній грі чемпіонату світу з футболу у Берні виграла в Угорщини з рахунком 3:2. Гра відбувалася на стадіоні Ванкдорф. 2001 року його зруйнували і на тому ж місці збудували нову арену, розраховану на 32 тисячі глядачів. Невдовзі на чемпіонат Європи футболу 2008 сюди обов'язково приїдуть уболівальники з Нідерландів, Італії, Франції та Румунії та інших країн. Гостинний Берн зустріне їх з радістю, - каже Томас Люті:
«Ми, жителі Берна, дбаємо про те, щоб гостям тут було добре. Ми приймаємо їх з розкритими обіймами, а прощаємося з посмішкою на вустах».