Дискусія про членство України в ЄС

Deutsche Welle: Пане Шпеку, чому Брюссель не надає Україні перспективи членства, як, наприклад, Туреччині або Албанії?

Ульрих Шпек: Звичайно, хотілося б, щоб існувала перспектива членства, мотивуючи людей на проведення реформ в країні та даючи їм конкретну перспективу. З іншого боку, рішення ухвалюються не в Брюсселі. Їх ухвалюють країни-члени. А великі країни-члени наразі не хочуть починати дискусію на цю тему. Як тільки буде дано таку обіцянку або навіть така ідея буде присутня в політичному процесі, постане дуже багато запитань. Чи можемо ми далі розширюватися? Що реально дали останні етапи розширення? Як бути зі страхами щодо міграції? Тоді в ЄС почнеться величезна дискусія. І Анґела Меркель саме бажала б її уникнути. Спочатку треба вистояти в конфронтації з Росією і одночасно по можливості допомогти Україні в реформах.

Але ж українцям ідеться у першу чергу про символічний жест. Вони не очікують, що можуть вступити до ЄС у найближчій перспективі. Чому Євросоюз не дає цей символічний знак?

Для окремих країн ЄС ціна цього була б зависока. Принаймні, схоже, так це нині розцінюють європейські політики. Це викликало б велику дискусію в той час, як Меркель та іншим урядам ЄС і без того важко проводити жорсткий політичний курс щодо Росії. Переключитися нині з політики пильнування за діями Росії на політику зближення з Україною, Молдовою, Грузією чи іншими країнами було би занадто складно. Якщо до цієї ситуації додати ще популістські дебати про негативні сторони розширення Євросоюзу, для європейських урядів буде проблематично пояснити важливість надання Україні такої перспективи. Зрештою головне нині не це. Україна, по суті, справді має перспективу членства. І безперечно, коли Україна буде готова, коли вона відповідатиме європейським стандартам, стане сучасною ліберальною демократичною правовою державою, тоді і двері Євросоюзу перед нею відчиняться. Тому що кожен казатиме, чому ні, адже Україна - така ж, як ми. Звісно, ви маєте рацію, було б доцільно вже зараз дати українцям перспективу членства в ЄС як стимул для реформ. Однак з внутрішньополітичних причин, очевидно, це на даний момент неможливо.

Дискусія про перспективу вступу України в ЄС насправді вже не нова. Після Помаранчевої революції Україна такої перспективи не отримала, І нині багато хто вважає це великою геополітичною помилкою. Чи не повторюється зараз та ж ситуація?

Зараз тривають активні процеси між ЄС та Україною. Це і імплементація угоди про асоціацію, і пошук фінансової підтримки через МВФ і так далі. Порівняно з ситуацією після 2004 року, цілком зрозуміло, що зараз має щось відбутися. Я бачу гігантську різницю. Так, з боку Брюсселя відкрито заявити та представити план дій щодо здобуття членства було б доречним. Але асоціація і так вже стала опосередкованим кроком у напрямку членства. На початку політика сусідства ініціювалася як заміна членства. А тепер кожен, принаймні на Заході, розуміє, що якщо Україна справді піде цим шляхом реформ, врешті-решт відбуватиметься зближення. Спочатку відбудеться відкриття ринків, уніфікація різних політичних аспектів. Усе це рухається в напрямку членства. Але відкрито про це заявляти не можна, оскільки політики у Німеччині, Франції, Австрії та інших країнах побоюються, що знову почнеться стара дискусія, яку ми вже мали з приводу Румунії та Болгарії. Це дасть поштовх популізму, додасть популярності крайнім правим партіям, підтримуваним частково Росією. І тому цю "скриньку Пандори" ніхто відчиняти зараз не буде. Прогрес у відносинах залежить від того, що власне відбуватиметься в самій Україні, як вона далі розвиватиметься. Врешті-решт, Євросоюз може лише допомагати, але робити все мають самі українці.

На шляху до ЄС Україні потрібно виконати ще багато домашніх завдань. Багато з них записані в угоді про асоціацію. Як ви вважаєте, новий український уряд зможе впоратися із цими величезними завданнями?

Є і позитивні, і негативні сигнали. Нині переважна більшість українців обирає прозахідний шлях. Раніше такого не було. Тож конфлікт з Росією допоміг чіткіше сформулювати позицію самої України. У суспільстві нині відчувається ця динаміка, це сильне бажання щось змінити. З'явилася структура громадянського суспільства, яке готове контролювати дії політиків. З'явився уряд, який експерти оцінюють як дієздатний. Звісно, всі ці реформи ще треба втілити. Гостро стоїть питання, як бути із олігархами. Дуже важливе антикорупційне законодавство. Усе це нині в розвитку, але чи буде доведено до кінця? Ми не знаємо, що буде через рік. Зараз дуже багато процесів запущено, але завдання полягає в тому, щоб робота велася далі, щоб через півроку не втратився цей інтерес. Мають відбутися якісь фундаментальні зміни у розбудові української держави.

Ви сказали, що ЄС має готуватися до холодної війни. Що це означає для відносин Євросоюзу з Україною? Адже зближення з ЄС буде навряд чи можливим, доки на сході України точитимуться військові дії.

Звичайно, "заморожений конфлікт" є проблемою для країни, яка хоче тісніших відносин з ЄС чи НАТО. Ми бачили це на прикладі Грузії. Тому це створило додаткову перепону. З іншого боку, завдяки конфлікту Україна стала згуртованою як ніколи. І українці солідарні в своїй підтримці західного курсу, курсу до ЄС, до реформ. Ми говоримо не про конфронтацію блоків, а про добре урядування та здорове почуття патріотизму в Україні, яке б дозволило українцям себе обороняти. І Євросоюз це підтримує. Чи перешкоджає конфлікт? З одного боку, так. Оскільки стоїть на заваді добрим відносинам Заходу з Росією. На Заході багато хто хотів би повернути час назад, до старих відносин з Росією. Відповідно, для багатьох ситуація в Україні це перепона. З іншого боку, війна принесла з собою неймовірну солідарність Заходу. У багатьох країнах ЄС Україну вважають жертвою нападницької війни. Багато залежить від того, як діятиме Україна далі. Владі в Києві не можна підливати олії у вогонь у цій війні, вона має дбати про те, щоб цивільне населення не страждало, Україна має постійно проявляти готовність до переговорів. Зрозуміло, що зараз спектр можливих дій доволі обмежений, але те, як новий уряд поведеться у цій війні, є важливою складовою процесу зближення із Заходом.