Біженці з Кале у Великобританії
6 січня 2017 р.
32-річний Башар Фарахат показує на своєму мобільному фото худощавого африканського підлітка, який широко усміхається, дивлячись на монітор комп’ютера. Наступною йде фотографія іншого хлопця у теплому пальті та вовняній шапці. Він сидить за шкільною партою, яка замала для його ніг, на його обличчі так само - широка посмішка. "Вони виглядають справді щасливими, зокрема й у школі. Звісно, ніколи не знаєш, що відбувається в людини всередині, але в порівнянні з тим, через що їм довелося пройти, зараз вони в раю", - каже Фарахат. Будучи сирійським біженцем, він допомагає у лондонській школі, яка прийняла до себе чотирьох підлітків-біженців із нині ліквідованого нелегального табору у французькому Кале, який став відомий під назвою "Джунглі".
Хлопці познайомилися в Кале після втечі з суданського регіону Дарфур та поїздки через Лівію, Середземне море, Італію і далі на північ по Європі. Але, за словами Фарахата, хлопці про це не говорять. "Побічні ефекти такої подорожі поки що не видні на поверхні… Вони лише запитують мене, як вивчити англійську та влаштувати тут нове життя - завжди про майбутнє, не про минуле", - каже сирієць у розмові з DW. Сам Фарахат перебуває у Великобританії на 18 місяців довше за цих хлопців. Молодий лікар утік із Сирії за наполяганням своєї родини після того, як зазнав переслідувань з боку режиму за свій продемократичний активізм.
Тричі на тиждень біженці-підлітки відвідують школу, якою завідує християнська благодійна організація Oasis UK. Їм тут викладають математику, англійську та фізкультуру, активно застосовуючи при цьому ігрові елементи та спрощену англійську. Викладачі роблять це поза межами своїх основних зобов'язань, крім того, в школі багато мусульман, які можуть говорити з новоприбулими арабською. "Я вчу їх англійської, - додає Фарахат. - Я знаю, яка англійська їм потрібна: як сісти в автобус, як говорити з водієм. Їхнє розуміння на слух дуже добре, але вони ще мають труднощі з тим, щоб почати самим говорити".
Іще далекий шлях попереду
Після того, як Великобританія разом із Францією зачистили суперечливий нелегальний табір біженців поблизу Кале, минуло три місяці. Найбільш нужденним його біженцям пообіцяли надати прихисток. Згідно з даними британського МВС, до країни після цього прибули 750 осіб. Ті, хто вже мав родичів у країні, прибули згідно з правилами щодо возз'єднання родини, чинними в ЄС. Неповнолітніх біженців без супроводу батьків приймають у відповідності до нового британського закону. Його автор лорд Дабс, який сам колись був неповнолітнім біженцем, сподівався, що документ дозволить в'їхати до країни трьом тисячам біженців. Але гуманітарні організації заявляють, що таких на даний момент - лише 150 осіб.
У листопаді МВС Великобританії обмежило права малолітніх біженців. Гуманітарні організації розкритикували цей крок як "свавільний, жорстокий та потенційно нелегальний", а група з 36 колишніх мешканців "Джунглів", 28 з яких отримали відмову в отриманні притулку в країні, навіть подала позов проти міністра внутрішніх справ Амбера Радда, якому вони закидають відмову виконувати закон Дабса.
Діти, які потрапляють у Великобританію без батьків, поселяються у тимчасових притулках, допоки їм дозволяють поселитися з родичами чи прийомною родиною. Oasis UK, до діяльності якої належить також підтримка побуту в спільному житлі, отримала доручення від МВС відкрити додатковий притулок, у якому з жовтня були розміщені близько 40 дітей-колишніх мешканців табору під Кале.
Краще за очікування
Засновник благочинної організації Ревд Стів Чок у розмові з DW сказав, що хлопці були дуже замкненими в собі, коли тільки приїхали в Лондон. Тепер дітей за допомогою спеціальної програми намагаються інтегрувати в суспільство. Вони не лише вчаться, але й грають у різні ігри, як це роблять їхні британські однолітки, - настільний теніс, більярд. відеоігри. Тож хлопці, за словами Чока, вже швидко почали отримувати задоволення від можливості "потинятися без діла", нагадуючи йому про часи, коли його власні сини були підлітками.
Поведінка новоприбулих молодих людей виявилася кращою за очікування. Деякі "спалахи гніву чи роздратування" мали місце, каже Чок, але викликати поліцію персоналу не доводилося жодного разу. Співробітники повідомляють про великий спектр психічних проблем, які мають місце в дітей, зокрема посттравматичні розлади, почуття провини, стиду, депресії, страхи та аутизм. До цього додається низка фізичних захворювань мешканців будинку, як то бронхіт, пневмонія, гепатит, сифіліс, глисти, алергія та шкірні захворювання.
Чок згадує історію одного хлопчика: "Дитина на власні очі бачила, як вбивають його батька, потім банда, яка це зробила, переслідувала і його самого. Зрештою він опинився в Лівії, не маючи при собі жодних паперів, після цього його заарештували й на півроку кинули в тюрму. Там його регулярно ґвалтували. З чиєюсь допомогою йому зрештою все ж вдалося втекти, й він опинився в групі людей, які, як йому здавалося, піклуються про нього. Вони давали йому їжу та одяг. Але потім він зрозумів, що ці люди були з "Ісламської держави" й втік від них, ледве не загинувши при цьому. Потім він забрався у човен, який потонув. Він бачив тонули люди. Але він врятувався, і йому вдалося пробратися до Європи. Чіпляючись за поїзди та вантажівки, він через Італію дістався до Франції, отримавши дорогою перелом руки. Його поїздка завершилася в Кале, де він провів близько дев'яти місяців перед тим, як потрапити сюди".
Організація Oasis продовжує опікуватися колишніми підопічними навіть після того, як вони переїхали до родичів, яким, однак, не вистачає місця, грошей чи здібностей піклуватися про дітей. Працівники гуманітарних організацій таких як Oasis вимагають від уряду підтримати місцеву владу й стимулювати її матеріально з тим, аби вони приймали до себе більше біженців, та більше інвестувати в інтеграцію в суспільство новоприбулих, аби запобігти їхній експлуатації та радикалізації.