Вдала пародія: два диктатори співають про дружбу
9 листопада 2011 р.
Інша справа – Сталін. Глузувати із суворого кавказця не те щоб мало кому в кіно вдавалося, на це навіть зазіхнути майже ніхто досі не ризикнув. Мабуть, є щось особливо зловісне в цьому «Великому диктаторові», через що одних вусів, акценту і люльки мало, аби гумористам і сатирикам гідно витримати з ним дуель.
Але нещодавно в німецький прокат вийшла чергова комедія, в якій пародіюють обох: і Гітлера, і Сталіна. У фільмі вони - другорядні персонажі, проте досить часто з'являються на екрані, щоб глядач встиг скласти про них особисту думку. Судячи з того, що пишуть в Німеччині в рецензіях на художній фільм «Готель Люкс», пародія цілком вдалася.
З берлінського кабаре на дачу до вождя
Все починається в Німеччині в першій половині 1930-х років. На сцені берлінського кабаре в оточенні красунь танцюють, взявшись за ручки, два диктатора і весело наспівують пісеньку про дружбу. Співають і танцюють, зрозуміло, не самі диктатори, а лише переодягнені в них артисти кабаре Ганс Цізіг та Зігі Майєр, яких грають відповідно німецькі актори Міхаель Гербіх (Michael Herbig) і Юрген Фоґель (Jürgen Vogel). Але виходить все одно смішно – в фільмі над жартами артистів регочуть навіть нацисти, які сидять у залі кабаре.
Але потім настають суворі часи, коли з побляклих жартів більше ніхто не сміється, і друзям-комедіантам доводиться рятувати свою шкуру. Зігі-«Гітлер» йде у комуністичне підпілля, а Ганс-«Сталін» їде з Німеччини до Радянського Союзу, де потрапляє до сумнозвісного московського готелю «Люкс» - головний столичний притулок для збіглих комуністів з усього світу.
Поступово Ганс-«Сталін» розуміє, що залишити це місце із темними коридорами, переповненими щурами, без дозволу радянської влади неможливо. Нашого героя-пародиста ловлять під час спроби втекти з готелю. Імітатор Сталіна несподівано потрапляє на дачу радянського вождя, який приймає Ганса за особистого астролога Гітлера. Герой - хлопець не промах - пророкує сніг в сонячний день і дає Йосипу Віссаріоновичу слушні поради (зокрема, що непогано було б йому подружитися з Гітлером). У фіналі Сталін залишається без вус, перемагає справжня дружба, а артисти кабаре, разом зі своєю чарівною супутницею, летять далеко-далеко і навіть не обіцяють повернутися.
Історична «пастка»
До речі, готель «Люкс» - не вигадка режисера фільму Леандера Гаусмана (Leander Haussmann), а реальний готель, який починаючи з 1917 року дійсно став прихистком для комуністів з усього світу, які прибували до Москви на конгреси Комінтерну, і емігрантів, які втекли від переслідувань до Радянського Союзу.
Під час хвилі «великого терору» 1936-1938 конспіративний готель «Люкс» перетворився на смертельну пастку для багатьох своїх постояльців, найбільшу групу серед яких складали німці. Постояльців не оминули допити, дві третини комуністів-емігрантів з Німеччини в Радянському Союзі було репресовано, а частину депортовано в нацистський «Третій рейх», що тоді часто було рівноцінно концтабору і навіть смертному вироку.
Чорний гумор російською
«Готель Люкс» - одночасно і комедія, і мелодрама, і шахрайський роман, і політична сатира. Від деяких жанрів у цьому фільмі сміх застрягає у горлі. Сталін, наприклад, коли вирішує поспілкуватися зі своїм «астрологом» без свідків, стріляє через фіранку у перекладача, що сидить у ванній, а потім заспокоює свого берлінського гостя: «Не переживай, у мене їх повно». Чому перекладач сидить у ванні? Так це ж смішно.
Сталіна і його оточення грають російськомовні актори. Вони розмовляють рідною мовою, яку для німецького глядача перекладають субтитри або інші персонажі з кіноекрана. Німці теж час від часу переходять на російську, і це в них дуже непогано виходить. Краще за всіх опанував російську мову виконавець головної ролі Міхаель Гербіх, однаково вдалий у всіх комедійних і трагедійних нюансах своєї захоплюючої ролі.
І якщо не думати або не знати про долю реальних постояльців цього готелю «Люкс», які втекли від Гітлера і потрапили під приціл до Сталіна, то бурхливі і грайливі перипетії, що несуть глядача від одного драматичного віражу до іншого, легко захоплюють і навіть приносять задоволення. У справжньому ж «Люксі», який останні півстоліття простояв у двох кроках від Кремля як готель «Центральний», німцям фільм знімати не дозволили.
Автор: Елеонора Володіна/Альона Павленко
Редактор: Євген Тейзе