Вибори у Франції: Макрон - президент без партії
11 травня 2017 р.
Еммануель Макрон стане не лише першим президентом П'ятої республіки, який не є членом жодної з двох провідних партій. Він взагалі не представляє жодну партію - а тільки політичний рух "Вперед!", який він заснував рік тому. Те, що Макрон здобув перемогу без підтримки партійного апарата, є свого роду сенсацією та прикметою нових часів у Франції. Однак для реалізації політичних цілей президент повинен спиратися на політичну силу в Національних зборах. Вибори до нижньої палати французького парламенту відбудуться вже у середині червня. Тож для перетворення руху на справжню партію залишається замало часу.
Утім, процес уже пішов. І спочатку - зміна назви. "Вперед!" називатиметься "Республіка в русі". В її орієнтирах не зміниться нічого. За словами Макрона, політична сила має бути "прогресивною" та "соціальною", як він сам. Зашкарублі структури старої політичної системи повинні бути зламані, політсила не хоче, щоб її позиціонували за схемою "права/ліва". Певною мірою це нагадує іспанську партію "Громадяни" (Ciudadanos), а також "Третій шлях" колишнього британського прем'єр-міністра Тоні Блера, який у своїй країні також був наймолодшим очільником уряду за останні 200 років. Утім, Блер спирався на Лейбористську партію, яку він вибив з лівого курсу і почав називати "Новими лейбористами".
На шляху до партії
"Вперед!" має об'єднати різні політичні табори та суспільні верстви заради великого спільного проекту. У ньому можна знайти як класичні цілі економічного лібералізму, як-от звуження ролі держави, лібералізація ринку праці та зниження податків для підприємств. Також цей проект охоплює соціально-ліберальні та навіть соціально-демократичні цілі - як-от більше видатків на освіту. В цілому ж проект нагадує велику інвестиційну програму.
Однак чи зможе рух за такий короткий проміжок часу перетворитися на боєздатну партію? Адже практично половина з 250 тисяч його учасників походить з громадянського суспільства, тобто не є політичними профі, а частина - перебіжчики з інших партій. Втім, генеральний серкетар уже є. Рішар Ферран. "Для того, щоб діяти, нам потрібна буде більшість у Національних зборах", - заявив Ферран днями в ефірі телекомпанії TF1 і додав, що "першу половину шляху уже подолано".
До виборів, які відбудуться у червні, майбутня партія обіцяє виставити кандидата на кожне з 577 місць у Національних зборах. Фінансування політичної сили з боку держави буде забезпечено лише після того, як членів партії оберуть до парламенту. До того часу політсила буде суттєво обмежена у своїх можливостях фінансування передвиборної кампанії.
Коли у квітні 2016 року був заснований рух "Вперед!", його вітали настільки різні політики, як консервативний екс-прем'єр Жан-П'єр Раффарен та президент-соціаліст Франсуа Олланд. Обидва навіть не могли собі уявити, що кандидати від "Республіканців" Франсуа Фійон та від Соціалістичної партії Бенуа Амон вилетять уже в першому турі президентських перегонів. Нещадна критика, однак, лунала з боку ультралівого кандидата Жан-Люка Меланшона, який саркастично зауважив: "Люди, які всю економічну систему влупили у стіну, роблять нині те, що називають "Вперед!".
Жодних тактичних застережень
Перше уявлення про можливі результати "Вперед!" на виборах можна отримати за результатами двох соціологічних опитувань, які прогнозують рухові 24-26 відсотків голосів - тобто більше за "Республіканців" і правопопулістський "Національний фронт", яким прогнозують по 22 відсотки. Ліві Меланшона, за опитуваннями, можуть отримати 15, а соціалісти - дев'ять відсотків голосів виборців.
Однак, обережність не завадить. Адже тактичні міркування, за якими багато хто підтримав Макрона, аби президенткою не стала Марін Ле Пен, у парламентській виборчій кампанії діють далеко не завжди. Адже кожна партія бореться лише за себе. Утім, під час парламентських виборів у Франції також проявляється феномен, коли помірковані партії об'єднуються проти "Національного фронту".
Якщо Макрон не зможе знайти парламентську більшість, то існує загроза так званого "співжиття", коли інша політична сила формуватиме уряд. Раніше соціалістичні президенти П'ятої республіки були вимушені співпрацювати з консервативною парламентською більшістю або навпаки. А це - кайдани. Макрон, виходячи з кожного конкретного політичного задуму, може намагатися реалізувати його за допомогою щораз іншої більшості. Однак така перспектива - дуже складна, зокрема і через те, що його ліберальні економічні реформи можуть наражатися на спротив як у парламенті, так і серед населення.
Консервативний прихильник Макрона Раффарен на наступний після виборів день висловився про уряд на кшталт "інь і ян", до якого повинні увійти як нові обличчя, так і досвідчені політики. Однак, багато інших консерваторів досі не змирилися з тим, що Макрон вирвав у них таку, здавалося б, певну перемогу. Та й лівий Меланшон не приховує свого незадоволення та закликає французів об'єднатися на парламентських виборах, щоб дати відсіч "новому президентському монарху".
Політолог Філіпп Брод з паризького Інституту політичних досліджень (Sciences Po) побоюється: "Спротив правих - найбільша загроза для Макрона", тоді як сильні ліві можуть ускладнити реалізацію планів президента щодо реформ через "некеровані Національні збори".
Віце-голова консервативних "Республіканців" Лоран Вок'є звертає увагу на те, що багато французів віддали свої голоси за Макрона тільки щоб завадити Марін Ле Пен стати президенткою: "Макрон - велетень на глиняних ногах, якого обрали без особливого захоплення". Тож парламентські вибори покажуть, наскільки великою є його підтримка.