Володимир Рафєєнко: Вибрати Україну

Наближаються президентські вибори, і перед кожним притомним громадянином, тим більше переселенцем із місць, окупованих нашим старшим прекрасним братом, (чи, як вважає дехто, все ж таки молодшою хворою сестрою, що більше схоже на правду) постає питання, а чи забезпечила йому держава право на голосування, чи працюють відповідні інструменти і наскільки вони ефективні. Ясно, що людині, яка приїхала до континентальної України хтозна-звідкіля і хтозна за що тут тримається, право обрати президента своєї країни не поверне назавжди втрачене мирне життя, молодість та здоров'я. Але все ж таки зробить приємність. Тим більше, що для місцевих громад переселенці й досі ніхто і не мають права голосу на тих територіях, де проживають. І, як кажуть правозахисники, також права голосу на виборах до Верховної Ради за мажоритарною системою. Що, безумовно, порушує базові права людини, яка живе в демократично побудованому суспільстві. Погодьтеся, у цих умовах можливість проголосувати за ту чи іншу кандидатуру президента - неабияка радість.

Священне право

Для того, щоб отримати потрібну відповідь, достатньо зайти на відповідні переселенські форуми і почитати, як люди за 10-20 хвилин вирішували питання зі зміною місця голосування, як до них ставилися представники Державного реєстру виборців і таке інше. Коротше кажучи, відповідь цілком проста і очевидна: із 31 грудня по 25 березня внутрішньо переміщені особи мають право подати заяву на тимчасову зміну місця голосування без зміни виборчої адреси за доволі простою процедурою, і ця система працює. Не завжди без збоїв та певних проблем, але у більшості випадків нарікань у людей немає.

Звичайно, українці, які мешкають на окупованих територіях, навряд чи зможуть у березні реалізувати своє священне право обрати собі президента до душі. Але в цьому випадку, хай мені вибачать наші співвітчизники, які й досі залишаються під окупацією, чи так воно їм наразі потрібно? У переважній більшості вони абсолютно виключені з інформаційного, культурного та політичного поля України. Вони цих кандидатів у очі не бачили і ніколи про них не чули. Що вони можуть вибирати? І навіщо?

Можу припустити, що не відсутність прозорих, зрозумілих та безпечних інструментів голосування за ту чи іншу кандидатуру у президенти України є головною їхньою проблемою на даний момент. Їм потрібне (незважаючи навіть на те, що вони самі про це думають), звільнення українських селищ та міст і повернення Донбасу до України. Але коли це відбудеться, нікому не відомо. Тому, якщо вже бути чесними, є важливіше, як на мій аматорських погляд, завдання, котре вирішити можна.

Привернути понівечені серця людей

Потрібно все ж таки зробити якісь більш-менш конструктивні зміни у процедурі отримання пенсійного забезпечення людьми, що мешкають там, де мешкати ніхто з нас би не хотів. Це крає серце, коли старі люди вмирають на пунктах пропуску. Вирішити питання з отриманням пенсій - от це справжнє діло. І реалізація реального і дуже важливого права людей на гроші, які вони заробляли все своє життя. Воно би дійсно привернуло понівечені серця людей до України. Та й ми всі, здається, відчували б себе комфортніше, якби не було цих черг інвалідів, одиноких, старих, заляканих, забитих людей, у яких відібрали все і які кожен раз, щоб отримати свої копійки, повинні проходити через неабиякі випробування і знущання.

Але повернімося до переселенця, який мешкає тут. Йому, часто-густо, до пенсії світить ще стільки життєвих випробувань, що він наразі про неї навіть не думає. Яка там пенсія, у нього немає жодних підстав для романтичного фантазування. І він, як ми і казали, щоб втішити себе, сходив туди, куди треба, і зробив усе, що треба, для отримання священного права проголосувати за когось із кандидатів у президенти. І тут проблема постає у всій своїй очевидній складності. 26 кандидатів у ЦВК вже зареєстровано. І ще до десятка подало документи на реєстрацію. Зрештою, ще десятка два може й будуть зареєстровані до 9 лютого 2019 року. Але хтозна, що буде далі. І хоча час ще є, вже ясно - кандидатів на всіх українців не вистачить. Навіть якщо ми виключимо з числа виборців усіх непереселенців, дітей і хворих. От чому в нас завжди так? Як щось якісне дають, то його на всіх замало. Навіть якщо будемо мати 50-70 кандидатів у президенти, що станом на сьогодні майже неможливо, не зрозуміло, що робити далі, як обирати. Тим більше, що майже всі фігуранти президентських перегонів всім нам дуже знайомі. А дехто з них давно вже сприймається скоріш у якості персонажа народного фольклору, ніж як політична фігура.

Обрати між добром та злом не вийде

Нам не допоможе примітивна стратегія - обирати між добром та злом. Бо очевидно, що цих категорій усього дві, а кандидатів - значно більше. Хтось із них є абсолютним злом для України, хтось більше тягне на добро, але іноді не так, щоб дійсно, а тільки зважаючи на умови воєнного стану, у якому, фактично, знаходиться країна. То й завдання не має однозначного рішення. Безумовно, країні потрібні зміна виборчої системи і нові обличчя на владних теренах. Та головне наразі - це припинення війни, повернення українських територій, боротьба за серця і долі наших громадян, які залишаються в окупації. Здається, це головне сито, через яке потрібно просіювати наше густе кандидатське просо.

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.