Втеча Середземним морем

Біженців рятують щодня, але так само щодня надходять повідомлення про зростання кількості жертв: драмі на Середземному морі не видно кінця. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), з початку року до Європи вже прибули майже 200 тисяч біженців, а понад дві тисячі загинули під час небезпечної подорожі. Серед жертв багато громадян Сирії та Іраку, але більшість - африканці. Ось шість країн, звідки спостерігається найбільша кількість біженців:

Еритрея

Відколи Еритрея 22 роки тому відокремилась від Ефіопії, здобувши незалежність, країною править Ісайяс Афеверкі - президент, прем'єр-міністр та головнокомандувач збройних сил країни в одній особі. Крім того, він же очолює єдину дозволену в країні партію. Його уряд тримає курс на закритість країни. Вже давно у європейських ЗМІ за Еритреєю прижилася репутація "Північної Кореї" Африки.

В Еритреї спостерігається катастрофічна ситуація з правами людини, економіка практично знищена. А свавільні арешти, тортури, злидні та безперспективність змушують людей залишати рідні місця та тікати. Лише в Італії зареєстрували протягом першого півріччя 2015 року понад 18 тисяч новоприбулих біженців з Еритреї. Таким чином, невеличка країна, що омивається Червоним морем, опинилася в Європі на першому місті за кількістю біженців з африканських країн. Згідно з даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ), торік загалом 357 тисяч вихідців з Еритреї стали біженцями - а це понад п'ять відсотків від кількості населення.

Нерідко біженці - це молоді люди, які у такий спосіб намагаються втекти від призову до армійської служби. Офіційно військовозобов’язані мусять відбути службу тривалістю 18 місяців, але насправді служба в армії час від часу триває довше. А за даними правозахисної організації Human Rights Watch (HRW), багатьох "гребуть" до армії вже у 14-річному віці.

У цілому у ФРН визнають право вихідців з Еритреї на одержання політичного притулку. Але навіть у Німеччині біженці з Еритреї не захищені від репресивної руки режиму. Лише після сплати так званого "консульського податку" такі біженці взагалі одержують консульську підтримку у диппредставництвах своєї країни. Крім того, перекладачі теж шантажують та визискують своїх співгромадян при перекладі їхніх заявок на одержання статусу біженця.

Сомалі

У посібниках з міжнародної політики Сомалі - часто приклад "держави, що не відбулася". Вже понад 20 років ця країна не має більш-менш дієвого уряду. А тривалий стан громадянської війни, голод та брак перспектив спонукають багатьох громадян країни до втечі. Згідно з зробленими у 2009 році оцінками Програми розвитку ООН (ПРООН), вже тоді майже 14 відсотків населення Сомалі перебували в діаспорі. А це - понад мільйон людей, і тенденція до збільшення їх числа не спадає.

Ще й по сьогодні у багатьох регіонах країни вирують бойові дії. Насамперед, бойовики ісламістського руху "Аш-Шабаб" дедалі частіше тероризують населення. І не лише у самій Сомалі, а й у сусідній Кенії, де члени угруповання скоїли протягом останніх років низку терактів.

Попри усі військові успіхи з'єднань Африканського Союзу та регулярних сомалійських військ, "Аш-Шабаб" міцно тримає під своїм контролем окремі регіони Сомалі. За даними правозахисників HRW, найчастішими причинами втечі з Сомалі навіть зараз є насильницькій набір рекрутів до збройних загонів ісламістів та порушення прав людини, які ті скоюють. А згідно з оцінками УВКБ ООН, лише протягом першого півріччя цього року майже 7 тисяч біженців з Сомалі перетнули Середземне море.

Нігерія

Часті напади та теракти з боку терористичного угрупування "Боко Харам" на цивільне населення призвели до гуманітарної катастрофи у північних регіонах Нігерії. А це, своєю чергою, спричинило те, що найбільш густонаселена країна Африканського континенту увійшла до списку країн походження біженців. За наявними даними МОМ, до італійських таборів біженців направили близько 8 тисяч вихідців з цієї країни, тобто удвічі більше, ніж торік.

Разом із загрозою від "Боко Харам" нестабільна безпекова ситуація у Лівії теж призводить до раптового збільшення кількості біженців з Нігерії. Як пояснина генеральна секретарка німецького відділу правозахисної організації Amnesty International Сельмін Чаліскан: "Дедалі більш драматична ситуація у Лівії змушує до втечі людей, які там багато років тому знайшли захист та роботу".

Трудові мігранти з західно- та центральноафриканських країн вже тривалий час складають помітну меншість у північно-африканській країні, але більшість гастарбайтерів - це нігерійці. Та з моменту розвалу державного ладу у багатьох регіонах Лівії вони часто стають жертвами расистських нападів, переслідувань та примусової праці, тому для багатьох втеча до Європи видається єдиним виходом. Крім того, свій внесок робить і зростання кількості біженців з інших більш-менш стабільних країн походження, як от Гана чи Кот-д'Івуар, які теж мають прямий зв'язок з проблемами трудових мігрантів у Лівії.

Гамбія

Гамбія, населення якої складає лише 1,8 мільйона, є однією з найменших країн Африки. Попри це, італійські чиновники нарахували протягом першого півріччя цього року майже 4 тисячі новоприбулих біженців з Гамбії у центрах первинного прийому біженців. Причина: так само як у Еритреї, там вже понад 20 років править президент-диктатор Яйя Джамме.

Згідно з однією з доповідей ООН 2014 року, у Гамбії застосовують тортури як звичний спосіб впливу на підслідних, а свавільні арешти становлять постійну загрозу для населення країни.

Більше половини громадян країни проживає за межею бідності, а майже 60 відсотків населення - неписемні. Єдиний гідний уваги експортний товар - арахіс, а економіка живе головно за рахунок грошових переказів діаспори з закордону. Насамперед, молодь країни вбачає у втечі єдину надію на покращення ситуації.

Судан

Уряд Судану вже багато років веде бойові дії у різних регіонах країни проти всіляких угруповань повстанців. Так, приміром, у Дарфурі з 2003 року точиться протистояння, яке вже забрало життя понад 300 тисяч людей. Лише у 2011 році, коли Південний Судан проголосив незалежність, завершилась ще одна громадянська війна, що тривала десятиліття. Напади на цивільне населення та переслідування етнічних менших примусило багатьох масово залишити країну.

Судан вважається не лише країною походження біженців, він відомий також як транзитна країна для багатьох біженців. Крім того, Судан теж приймає біженців. У Судані перебувають, за даними УВКБ ООН, 189 тисяч вихідців з Південного Судану, які через громадянську війну змушені були залишити свої рідні місця. Ще 167 тисяч прибули з Еритреї, Ефіопії, Чаду та Демократичної республіки Конго. До них ще варто додати близько двох мільйонів внутрішніх переселенців з регіонів самого Судану.

З січня по червень 2015 року, за даними МОМ, понад 3,5 тисячі суданців дістались італійського узбережжя, а це - приблизно всемеро більше, ніж торік. Так само і це зростання почасти пояснюється жахливою ситуацією у Лівії, де багато років тому знайшли притулок чимало суданських біженців.

Сенегал

Сенегал вважається взірцевою африканською країною: президента тут обирають демократичним шляхом, державний апарат досить дієвий, голоду тут теж немає. Проте італійські чиновники за перше півріччя 2015 року нарахували понад 2,8 тисячі біженців з Сенегалу, які на човнах добиралися до європейського узбережжя. Що ж підштовхує їх на цю небезпечну подорож?

Речниця офісу МОМ у Сенегалі пояснила у розмові з DW, у чому причина. За її словами: "Це, насамперед, молоді чоловіки з сільської місцевості чи з передмість, де менше можливостей заробити. Вони шукають економічних перспектив, роботу, прагнуть підтримати свої сім'ї". Через брак знань та неправдиву інформацію про Європу вони теж доклали руку до збільшення статистики біженців на європейському континенті.

Співрозмовниця DW вважає, що наразі міграція у Сенегалі стала моделлю зростання по щаблях соціальної драбини. Але в Європі більшості економічних біженців з Сенегалу доведеться, здебільшого, перебувати у незаконному статусі. У Німеччині з 1993 року Сенегал вважається "безпечною" країною. Тож заявки на одержання статусу біженця не мають перспектив на успіх.