Інтервенція - не опція?
1 червня 2012 р.
Спеціальний посланець ООН Кофі Аннан не втрачає надії втілити свій мирний план для Сирії. Однак у цій країні продовжують гинути люди. Цього тижня французький президент Франсуа Олланд заявив про можливість військового втручання у поки що внутрішньосирійський конфлікт: "Я не виключаю цього, якщо це буде в межах міжнародного права, тобто схвалене Радою Безпеки. Нам треба переконати у цьому росіян та китайців у Раді Безпеки. І продовжити пошук альтернативного рішення, не обов'язково військового. Треба вже зараз здійснювати тиск, щоб скинути режим Башара Ассада."
Кремль, традиційний союзник Дамаска, наголошує, що не підтримає в Раді безпеки запровадження додаткових санкцій проти Сирії. І жоден тиск, зокрема й радикальна заява французького президента, на це не вплине. Отже, єдності поки що не очікується. Напередодні візиту російського президента Володимира Путіна до Берліна у п'ятницю, 1 червня, німецький канцлер Анґела Меркель заявила: "Те, що відбувається в Сирії, є катастрофою. І ми будемо робити все можливе, щоб зменшити страждання людей."
Фантомна дискусія
"Військова інтервенція однозначно не є варіантом", - каже Гайко Віммен, експерт Фонду науки й політики у Берліні. "Це фантомна дискусія", - вважає експерт. На його думку, Олланд хоче відшліфувати свій імідж перед парламентськими виборами. "Немає правової бази та жодної резолюції ООН, яка б санкціонувала військове втручання. І в найближчому майбутньому це не зміниться", - наголошує Віммен.
Експерт з питань Сирії Андре Банк з Інституту GIGA в Гамбургу бачить це схожим чином: "Серед західних держав насправді немає захоплення класичним військовим втручання." За словами Банка, США з головою перебувають у президентській виборчій кампанії. А у європейських столицях, попри сильну риторику, бракує політичної волі для відрядження солдатів. Не кажучи вже про місію без мандату ООН.
Сирія – не Лівія
Понад рік тому Захід уже стояв перед подібною дилемою у Лівії, де спалахнула громадянська війна. І саме Франція однією з перших зажадала військового втручання заради захисту лівійського населення. Зрештою НАТО розпочав операцію - на підставі мандату Ради безпеки ООН.
Однак аналітики підкреслюють, що ситуацію в Лівії і Сирії не можна порівнювати. "Лівія була поділена на схід та захід. Існувала лінія фронту. І була готова до бою армія повстанців. Тобто Захід мав партнера, з яким він міг співпрацювати“, - пояснює Віммен. "У Сирії ж нічого цього немає. Країна має значно більше населення, воно неоднорідне в етнічному й релігійному плані. Багато представників нацменшин бояться відходу Ассада від влади."
Віммен припускає, що для військової інтервенції у Сирії знадобиться величезна кількість військ, приблизно як у війні в Іраку 2003 року. Для подібної операції Заходу бракує як політичної волі, так і коштів.