Вікторія Івлєва: Лінії розлому України

Письменниця Людмила Уліцька у передмові називає книгу "унікальним сплавом слова й образу". "Репліки подорожніх, вигуки натовпу, згадки глибоких старців; лаконічні й достовірні, наче чорно-білі знімки, розповіді учасників Майдану; роздуми людей, які намагаються визначитися у хаосі теперішнього; листи школярів зі сходу на захід і з заходу на схід і з різних куточків України та Росії, - лінії розлому вже окреслені й пройшли крізь кожну душу", - пише Уліцька.

Deutsche Welle: Але чи не втратила книга про довоєнну Україну своєї актуальності?

Вікторія Івлєва: Якщо я почну говорити, що ця книга ніколи не втратить своєї актуальності, то це буде неправильно: час покаже. Але я думаю, що зараз, поки триває війна в Україні і щодо цього виливаються тони брехні, маленьке слово правди зовсім не завадить. Я хотіла би, щоб мешканці Росії подивились на сусідню країну моїми очима. Очима людини, яка проїхала всю Україну зі сходу на захід рівно напередодні війни. Мені хотілося би розповісти читачу про стан України в період між анексією Криму та початком війни. Мені здається, це дуже важливо для розуміння того, що відбувалося далі.

Що це був за стан?

Це було нерозуміння та розгубленість від того, що не хтось інший, а саме Росія так вчинила, був біль від віроломності. У голові не вкладалося, як це могло бути. Це у мене залишилось у пам'яті, окрім того, що Україна ніжна, лагідна і дуже вільна. 25 років життя в спокої та свободі не могли не залишити своїх плодів.

Які світлини та історії з вашої книги здаються вам найважливішими?

Вони всі важливі як досвід цілісної подорожі крізь всю країну, в якій живуть зовсім різні люди. Я демонструю ставлення різних людей до того, що відбувається. Цих людей я не обирала. Це люди, які випадково зустрічались на моєму шліху. Уся моя подорож булла організована завдяки Фейсбуку, завдяки випадковим знаоймим, які допомогли мені зібрати гроші на поїздку.

Вважається, що Україні завжди був притаманний антагонізм між східною та західною частиною країни. Як ви бачите ситуацію?

Я проїхала всю країну від Донецька до Івано-Франківська і думаю, що розкол готувався різними силами всередині країни, які свідомо нацьковували різні частини українського суспільства одне протии одного на догоду своїм корисним цілям. Окрім того, не варто забувати, що Західна Україна ніколи не була в складі Російської імперії і довгий час - не в складі СРСР. Тобто у жителів цієї частини країни не було до 1939 року і досвіду ГУЛАГу, стукацтва, судів, досвіду приниження радянською владою. І, звичайно, якісь ідеї свободи вони несли в собі трішки не так, як інші жителі СРСР. З одного боку, добре, що в Україні булла слабка влада: з нею можна було боротися, від неї можна було звільнитися. З іншої сторони, вона потурала багатьом речам, у тому числі нацьковуванню однієї частини народу на іншу.

Чи відчули ви під час подорожі цей розкол в Україні?

Так, на сході я зустріла людей, яким було взагалі все байдуже, в яких зовсім не було відчуття батьківщини. Звичайно, я не хочу сказати, що всі мешканці сходу саме такі. Просто на заході я не побачила жодного байдужого, принаймні, на той момент.

Ви їздити Україною з гуманітарною місією, допомагали людям залишити зону конфлікту…

Так, я жила в Слов'янську і займалась евакуацією, вивозила людей, куди вони хотіли: і в Росію, і в Україну. Для мене важливо було вивезти людей подалі від війни. Потім ми разом з харківським волонтером Женею Капліним займались евакуацією людей з Луганської області доки "товарищі" з непідконтрольних території не забрали мене на кілька годин в полон, після чого мені займатися цим стало вже небезпечно. Зараз я продовжую допомагати Україні, але на території, яку вона контролює. Можливість допомагати людям, які живуть на непідконтрольній українській владі території, у мене, на жаль, забрали.