Голодомор: українська трагедія в європейському історичному контексті
12 вересня 2011 р.
Книга Клауса Леґґеві, яку він написав у співпраці з Анне Ланґ переслідує мету нагадати західним європейцям про забуті історичні події на «європейській периферії», тобто в країнах, які або не входять до Європейського Союзу або доєдналися до спільноти зовсім нещодавно. Книга, як пояснив Леґґеві Deutsche Welle, виносить тезу про те, що Європа не може бути справді об’єднаною, маючи неповноцінну історичну пам'ять. Серед забутих трагедій згадуються й досліджуються масові вбивства вірменів в Османській імперії, наслідки радянської окупації в країнах Балтії, конфлікт у Боснії, а також Голодомор в Україні.
Для опису трагедії, яка знищила мільйони людей у 1932-33 роках в Україні, автори книги вживають українське слово Голодомор, написане латинськими літерами – Holodomor. Тому одне з перших питань, з яким ми звернулися до історика Леґґеві, полягало в тому, чи відоме взагалі це слово західним європейцям? «Ні, абсолютно невідоме, як і самі події, які воно описує», - відповів нам вчений. Власне тому автори й переслідували мету звернути увагу ширшого загалу в ЄС на цю трагедію, розглянути її із загальноєвропейської перспективи, пояснив історик.
Україні потрібне гідне місце в європейські історичній пам’яті
Розділ, присвячений Голодомору в Україні, озаглавлений питальним реченням: «Голодомор: Україна без місця в європейській пам’яті?» Відповіді на це питання досі немає, каже історик і пояснює: «Ми поставили знак питання, бо з точки зору загальноєвропейської історичної свідомості трагічні події ХХ століття не повинні рефлектуватися тільки на Голокості. Ми вимагаємо й намагаємося досягти того, щоб Україна отримала своє гідне місце у європейській історичній пам’яті», - каже Леґґеві. На заході континенту, та й загалом у ЄС, не можна стати на позицію, що, мовляв, нас не цікавить те, що відбувалося так далеко на сході Європи, наголошує в розмові історик. Він упевнений, що в середньостроковій переспективі Україна мала б стати частиною об’єднаної Європи, бо вона є європейською країною і частиною європейської історії.
«У нашій книзі ми виходимо з того, що історична свідомість і культура пам’яті в об’єднаній Європі є такими ж важливими, як спільна валюта євро, вільне пересування чи політичні договори. А очевидні дефіцити, які є сьогодні в європейській єдності, не в останню чергу спричинені тим, що ми не усвідомлюємо свою спільну історію», – каже Леґґеві.
Водночас історик виходить з того, що досягти ідентичної історичної свідомості між українцями й росіянами, українцями й поляками, українцями й німцями практично нереально. Тобто, у різних народів, які перебували в конфліктах, ніколи не буде одного погляду на історію. «Але на чому ми наполягаємо й до чого ми закликаємо у нашій книзі, так це до дослідження й дискусій про конфлікти й події, які розколювали Європу в минулому столітті», – каже Леґґеві. Історик наголошує, що європейці в ЄС за жодних обстави не мають права робити вигляд, що їх ті події не обходять, вони навпаки повинні їх досліджувати й опрацьовувати, бо без спільних спогадів досягти справді об’єднаної Європи неможливо.
Два протилежні бачення трагедії
У главі про Голодомор в Україні німецькі історики розповідають про саму трагедію українського народу, але ще більше – про два різні погляди сучасної політичної еліти України на неї. З одного боку, докладно описано спробу президента Віктора Ющенка фактично інструменталізувати трагедію, прирівняти її до геноциду й через цю тезу дістати «вхідний квиток» до Євросоюзу. З іншого боку, згадано й про кардинальний відхід від таких поглядів і звернення до проросійського трактування подій, які мають місце нині, за президентства Віктора Януковича.
«Ми критично характеризуємо обидва радикальні погляди на трагічні події – як суцільне заперечення, так і піднесення цієї теми в абсолют», – каже Леґґеві. Історик переконаний, що форсування теми в роки після «помаранчевої революції» не мало дієвих результатів, Україну не вдалося зробити частиною загальноєвропейської історичної дискусії. А той підхід, що має місце нині – це сильне наближення до російського погляду. Він також неправильний, впевнений німецький історик. Особливо з огляду на те, що його відстоюють люди, які «намагаються запровадити в Україні авторитарний режим, що дуже нагадує Радянський Союз».
Леґґеві закликає до наукової і суспільної дискусії в Європі, щоби зрештою світ могла побачити історична правда про Голодомор. І запевняє, що і він особисто, і ціла низка його колег-істориків в Німеччині намагатимуться спонукати до цієї дискусії й підтримувати інтерес до проблеми.
Геноцид – політизоване поняття
Звісно, неможливо було оминути в главі про Голодомор і дискусії щодо того, чи був цей злочин проти людяності. Німецькі історики наводять різні погляди на цю проблему. Значну увагу зосереджено й на самому понятті «геноцид». «Воно було свого часу в неприпустимий спосіб політизоване. У 1940-х роках минулого століття, під тиском Москви, в ООН ухвалили, що під геноцидом слід розуміти переслідування й знищення етнічних і релігійних груп. А знищення людей певних політичних поглядів чи соціальних груп тоді не було включено до цього поняття, бо на цьому наполягав СРСР», - нагадує Леґґеві. Тому й виникає своєрідна ієрархія у зв’язку з поняттям геноциду, каже історик: «Голокост цілковито підпадає під нього, масові вбивства вірменів в Османській імперії теж майже підходять. А от те, що відбувалося в 1930-х роках в Україні, за офіційною термінологією ООН, не може визнаватися геноцидом».
Водночас Леґґеві каже, що зосереджувати увагу лише на термінологічній суперечці неприпустимо. Історик наголошує, що в Україні відбувалося масове знищення людей, масове вбивство з політичних мотивів. Це був злочин, справжня трагедія цілого народу, про який забувати за жодних обставин не можна забувати.
Автор: Леся Юрченко
Редактор: Дмитро Каневський