Внутрішній щоденник НДР

Зникла з карти світу держава Німецька Демократична Республіка залишила по собі 1,6 мільйона фотографій та негативів, 111 кілометрів полиць з документами та 15 з половиною тисяч мішків з напівзнищеними паперами «штазі», які все ще лежать в архівах Федеральної установи, що займається питаннями, пов'язаними з документацією «штазі». Східнонімецька спецслужба за час свого існування завела справи щодо більш як шести мільйонів людей.

Рівно 20 років тому, 2 січня 1992 року, східні німці уперше змогли побачити на власні очі цю засекречену документацію. Підставою став так званий закон про документи «штазі», який незадовго до того набрав чинності й досі регулює все, що пов'язано з цими архівами. Закон мав на меті не лише опрацювання «ендеерівського» минулого, але й перевірку чиновників на предмет їхньої ймовірної співпраці зі «штазі» в минулому. Закон кілька разів доповнювали та вносили зміни.

Під прицілом «штазі»

З того часу майже три мільйони німецьких громадян скористалися цим правом, не враховуючи численних звернень від журналістів та істориків. Лутц Ратенов належав до одних із перших, які 2 січня 1992 року отримали доступ до архівів «штазі». Письменник ще в університетські часи потрапив під приціл «штазі» за свої критичні висловлювання на адресу системи. 1976 року його заарештували, 1977-го за три місяці до іспиту з німецької та історії його просто вигнали з університету в Йєні. «Внутрішньо я довго чекав на цей день, аби нарешті відкрилася правда про те, що відбувалося насправді», - пригадує Ратенов.

Також Ульріке Поппе була серед перших, хто побачив на власні очі ці документи. За правозахисницею в НДР вівся пильний нагляд. Поппе була здивована, як багато документів про себе вона там знайшла. «Мені винесли майже 40 папок з деталізованими звітами та протоколами стежень», - розповідає жінка. Також її вразила величезна кількість шпигунів, задіяних для нагляду за її особою. Водночас її потішило, що серед їхніх імен вона не знайшла близьких друзів: «Ці документи стали також свідченням незради». Кількох людей, яких вона могла підозрювати в чомусь такому, не виявилося серед прізвищ нишпорок.

Пляма, яку не можна просто стерти

Лутц Ратенов вважає, що цю сторінку історії НДР і через 20 років після відкриття архівів ще рано перегортати: «Ці документи повинні залишатися відкритими, аби люди змогли закрити цю сторінку історії». На його думку, опрацювання та інтерес до цих документів триватиме ще кілька десятиліть. «Це ж не масна пляма, яку просто можна стерти», - каже він.

Також Ульріке Поппе, яка нині є уповноваженою федеральної землі Бранденбург з опрацювання наслідків комуністичної диктатури і часто зустрічається з учнями та студентами, впевнена, що інтерес ще довго не згасне: «У кожній школі я бачила небайдужість і зацікавлення до цієї теми». Тому, на її думку, осмислення тоталітарного минулого НДР має продовжуватися. «В історії ніколи не настає така точка, коли можна сказати: все, тепер уже все переосмислене».

Автори: Арне Ліхтенберг / Христина Ніколайчук
Редактор: Євген Тейзе