Експертна думка

Чим би не закінчилась криза на Кіпрі, одне абсолютно зрозуміло: своїм рішенням обкласти одноразовим податком депозити на Кіпрі міністрів фінансів Єврозони створили небезпечний прецедент. Відтепер на питання вкладників та інвесторів, чи можлива в Європейському валютному союзі експропріація принаймні частини грошей, що зберігаються в банках, доведеться, на жаль, давати відповідь: так, такий варіант не можна виключати.

Чому міністри фінансів наважились на неймовірний крок?

На відміну від багатьох інших колег-коментаторів, автор цих рядків не вірить, що міністри фінансів 17 країні Єврозони не знали на що йдуть. А якщо так, то в них були цілком вагомі причини зробити те, що ще не так давно навіть уявити собі було складно. Давайте спробуємо зрозуміти, яка могла бути логіка Єврогрупи під час перетину Рубікону.

Розпочнемо з того, що Кіпр - фактично банкрот. Таким чином це вже п’ята країна після Греції, Ірландії, Португалії та Ісландії, яка попросила в ЄС багатомільярдної грошової допомоги. Європейські платники податків від цього не в захваті, і політики, які залежать від виборців, повинні до таких настроїв прислуховуватись.

Ситуацію погіршує і той факт, що Кіпр - це ще й банкрот з великої літери. Не в абсолютних, а у відносних підрахунках. Термінова допомога, яку він потребує, приблизно дорівнює річному ВВП, чого в історії боротьби з борговою кризою в Єврозоні ще не було. Вірогідність того, що Нікосія в майбутньому поверне позику в розмірі валового внутрішнього продукту, нульова. Власне звідси і жорстка позиція європейців, котрі мають у своєму розпорядженні стабфонд з капіталом в 500 мільярдів євро: дамо тільки 10 мільярдів, а решту шукайте самі.

"Решта" - це близько шести мільярдів євро. Таких грошей на маленькому острові вдень з вогнем не знайдеш - тут не допоможе жодна приватизація. Доходи від відкритих на шельфі газових родовищ у кращому випадку почнуть надходити лише через пару років. Тож залишається єдиний реальний скарб - це кілька десятків мільярдів на банківських рахунках.

Фінансові накопичення бувають різні

Але накопичення населення - це ж святе! Так, сказали собі міністри фінансів Єврозони, якщо йдеться про власних вкладників. Однак на напівофшорному Кіпрі гроші в банках переважно належать нерезидентам або створеним ними підставним фірмам. Зокрема, росіянам та українцям. Не секрет, що багато з них люблять острів Афродіти перш за все за можливість сховатися тут від рідних фінансових органів. А дехто, як вважають у Євросоюзі, ще й відверто відмивають тут кримінальні гроші.

Тож, чи можна вимагати від чесних європейських платників податків, щоб вони не тільки рятували Кіпр, але ще й забезпечували своїми кровними євро збереження подібних вкладів? Очевидно саме така постановка питання й призвела врешті-решт Єврогрупу до безпрецедентного рішення: вимагати від уряду Кіпру обкласти одноразовим податком депозити в кіпрських банках і тим самим врятувати їх від банкрутства.

Німеччина проти офшорів

Як неодноразово останніми днями запевняв журналістів міністр фінансів ФРН Вольфґанґ Шойбле, Берлін зовсім не вимагав від Нікосії оподатковувати всі заощадження, в тому числі дрібні суми кіпрських вкладників. Більше того, Шойбле заявляв, що Німеччина була проти такого підходу, але влада острова вирішила інакше.

Виходить, що Берлін свідомо пропонував сконцентруватися на рахунках з великими сумами, що належать нерезидентам, зокрема росіянам та українцям, а уряд у Нікосії вирішив обкласти даниною і власне населення, в тому числі й пенсіонерів. Чому? Тут можна пофантазувати. Скажімо, припустити, що кіпрські політики вирішили таким чином спровокувати вибух народного обурення і в такий спосіб отримати інструмент тиску на європейських партнерів.

Можна також припустити, що кіпрські політики намагаються всіма силами захистити інтереси багатих нерезидентів. Якщо не враховувати особисті мотиви, тоді мета такої політики - втримати в країні великих клієнтів місцевих банків і тим самим зберегти фінансовий сектор у нинішньому вигляді.

Фіаско бізнес-моделі

Але це безперспективний шлях. Як в Брюсселі, так і в Берліні переконані, що одна з головних проблем Кіпру - надмірно роздутий банківський сектор. Тож вимагають зменшити його розміри до загальноприйнятих у Євросоюзі. Можна, звичайно, згадати, що в ЄС є така країна, як Люксембург, яка теж живе головним чином завдяки фінансовій індустрії, і ніхто не вимагає від Люксембургу її демонтажу.

Однак головна відмінність маленького князівства в центрі Європи від маленького острова в Середземному морі полягає в тому, що воно не збанкрутувало і не просить багатомільярдної допомоги. Отже, його бізнес-модель як і раніше працює. А на Кіпрі вона зазнала повного краху. Тому демонтаж кіпрського банківського сектора неминучий. Питання тепер лише в тому, як відбуватиметься цей процес: під тиском, але з фінансовою допомогою Євросоюзу, або в результаті дефолту. Чи треба пояснювати, який варіант є кращим для власників кіпрських рахунків?

Андрій Гурков, економічний оглядач DW