З чим глава мінекономіки Німеччини їде до Києва і Москви?

Від найближчої неділі до вівторка наступного тижня (13-15 травня) міністр економіки і енергетики Німеччини Петер Альтмаєр (Peter Altmaier) вестиме переговори спочатку в Києві, а відтак у Москві. Коли кілька днів тому інформаційне агентство dpa дізналося про це від своїх джерел в уряді ФРН, Дональд Трамп ще не ухвалив рішення вийти з атомної угоди з Іраном. Альтмаєр збирався обговорити з партнерами в Україні і Росії проблеми, пов'язані з проектом газопроводу "Північний потік-2". Про це теж зайде мова. Але американський президент якщо і не змінив, то принаймні розширив порядок денний візиту німецького міністра.

Берлін сподівається на вплив Москви в Тегерані ...

Вихід США з міжнародної угоди з Іраном вніс досить істотні поправки в архітектуру відносин Німеччини та інших країн ЄС із Росією, в чому спостерігачі змогли переконатися і під час переговорів міністра закордонних справ Німеччини Гайко Мааса (Heiko Maas) з Сергієм Лавровим цього четверга, 10 травня.

Не Сирія і Донбас, як спочатку планував Маас, були в центрі московської зустрічі, а наслідки "іранського" рішення Трампа, яке відсунуло на другий план гострі розбіжності між Берліном і Москвою з цілої низки міжнародних і двосторонніх проблем. А це - російська підтримка сирійського диктатора і сепаратистів на сході України, справа Скрипаля або атака імовірно російських хакерів на німецькі урядові сервери, в тому числі, і на МЗС ФРН. "Вихід президента США Дональда Трампа з ядерної угоди з Іраном несподівано перетворив Німеччину і Росію на союзників", - констатує газета Berliner Zeitung. "Німці сподіваються, що росіяни скористаються своїм впливом в Тегерані - пояснює Süddeutsche Zeitung, - аби тепер ще й іранці не вийшли з цієї угоди".

... а Москва - на вплив Берліна в Вашингтоні

У Москві, в свою чергу, сподіваються на можливості Німеччини та інших європейських учасників угоди з Іраном вплинути на Вашингтон, аби відновлення американських санкцій проти Тегерана не торкнулося фірм в інших країнах, зокрема, російських, які мають великі комерційні інтереси на іранському ринку. Цим завданням міг би зайнятися саме Альтмаєр.

Вважають, що саме він наприкінці березня зміг підготувати у Вашингтоні ґрунт для пролонгації американського мораторію на штрафні мита на сталь і алюміній для країн ЄС. Швидше за все, Альтмаєр спробує домогтися від американців і непоширення антиіранських санкцій на фірми з країн Євросоюзу. Лавров ясно дав зрозуміти, що не вважає правильним, якщо якась держава або група країн виторговуватиме винятки тільки для себе.

"Північний потік-2" - це і політика

Хто з членів російського уряду говоритиме з Альтмаєром на цю тему, поки не відомо. Сам він хотів би у вівторок, 15 травня, зустрітися з міністрами енергетики та економічного розвитку РФ Олександром Новаком та Максимом Орєшкіним. Альтмаєр прилетить до Москви в понеділок увечері з Києва, де він обговорюватиме проблему газопроводу "Північний потік-2" і вислуховуватиме аргументи української сторони, яка різко негативно ставиться до цього проекту "Газпрому". Підхід офіційного Берліна до цього питання змінився після того, як кореспондент DW змусив канцлерку Анґелу Меркель (Angela Merkel) на прес-конференції після її зустрічі з українським президентом Петром Порошенком 10 квітня публічно визнати, що "Північний потік-2" - це не суто комерційний проект, що в ньому є і політичний вимір.

Берлін поставив "Газпрому" умову: німецький уряд не чинитиме перешкод для подвоєння потужності Північноєвропейського газопроводу дном Балтійського моря з Росії до Німеччини тільки в тому випадку, якщо "Газпром" збереже транзит свого газу в Європі через Україну, яка отримує за прокачування від півтора до двох мільярдів доларів на рік.

"Газпром" тепер запевняє, що зовсім і не збирався відлучати Україну від транспортування російського газу в Європу, що від самого початку збирався підписати з українським "Нафтогазом" нову транзитну угоду замість тої, термін дії якої спливає наприкінці 2019 року. Справа, однак, в тому, які обсяги російського газу надалі прокачуватимуться через українську газотранспортну систему. Торік нею пройшли майже 100 мільярдів кубометрів. У майбутньому "Газпром" не готовий гарантувати транзит у колишніх обсягах, називаються цифри в діапазоні від 10 до 40 мільярдів.

Проблема ж для України полягає в тому, що підтримувати ГТС у працездатному стані треба в будь-якому випадку, скільки б газу нею не прокачувати. І якщо ці обсяги будуть маленькими, пояснила кореспондентові DW голова аналітичного центру Dixi Group в Києві Олена Павленко, то газ цей буде "просто золотим, в тому числі, і для споживачів в Європі". Крім того, після реакції "Газпрому" на недавнє рішення Стокгольмського арбітражу Павленко взагалі вважає неправильним довіряти будь-яким гарантіям російської сторони.

Європі дефіцит газу не загрожує

Петер Альтмаєр, як кажуть джерела DW у німецькому мінекономіки, має намір вислухати аргументи противників "Північного потоку-2" в Києві і його прихильників, відповідно, у Москві з тим, щоб сформувати і власне ставлення до цього проекту. Про нього йтиметься і на зустрічі Анґели Меркель з Володимиром Путіним у Сочі 18 травня. 

Тим часом і у німецьких експертів є великі сумніви не тільки у політичній, але і в економічній доцільності "Північного потоку-2". Серед них і глава відділу енергетики, транспорту та екології Німецького інституту економічних досліджень (DIW) Клаудія Кемферт (Claudia Kemfert). "Ми в Європі збираємося розпрощатися з вуглеводневими джерелами енергії - заявила вона в інтерв'ю DW. - Наша мета - декарбонізація, досягнення цілей Паризької угоди, скорочення викидів парникових газів, а це означає, що в середньостроковій перспективі ми будемо споживати менше газу, а не більше".

Кемферт не вважає переконливими і аргументи про скоре настання дефіциту газу в Європі. Навіть з урахуванням скорочення видобутку газу в Голландії, а згодом - і в Норвегії, каже вона, на світових ринках газу більш ніж достатньо. Крім того, "Північний потік-2" - це дуже дорогий проект, за оцінкою експертки, він набагато дорожчий, ніж створення інфраструктури для прийому танкерів зі зрідженим газом, і до того ж на дуже довгий період - 30-50 років - прив'язує покупців до одного постачальника. "У нас хороший досвід із цим постачальником - визнає Кемферт, - але з економіко-енергетичної точки зору вкрай сумнівна доцільність будівництва нового газопроводу".