Українське кіно на фестивалі CinEast

"Нічого цього у новинах не показували. Ми не знали, що люди проявляли дива самоорганізації", - нарікає житель Люксембургу після перегляду резонансного документального фільму Сергія Лозниці "Майдан". Стрічка розповідає про протести в Києві, починаючи з грудня до моменту втечі Віктора Януковича. До того ж немає звичних історій окремих учасників події, немає і голосу за кадром, лише звуки, що лунали зі сцени Майдану: промови, пісні, вірші.

За словами самого режисера, головний герой фільму - народ. Саме народ у всьому своєму різноманітті присутній в усіх сценах. Статистична зйомка, довгі плани, вже стали своєрідним автографом Лозниці. У результаті виходить щось на кшталт фотографій з вбудованим рухом, які хочеться довго розглядати, вивчаючи деталі, вглядаючись в обличчя.

"Майдан" для непідготовленого глядача - непростий фільм. Дві години мало руху, якщо порівнювати зі звичними теледокументалками. Багато хто не витримував і йшов геть прямісінько посеред перегляду. Ті, хто залишились до кінця, дякували режисерові за те, що дізнались багато нового про події минулої зими. " Шкода лише, що зараз майже нічого не чути про Україну", - відзначили глядачі після закінчення перегляду.

Єдиний режисер

За словами організаторів фестивалю, приділити багато уваги Україні вирішили саме через події на Майдані. А після показу однойменного фільму в Каннах запросили до Люксембургу і режисера Сергія Лозницю. Він в цьому році очолював журі. "Єдиний режисер зі Східної Європи, перші два фільми якого були включені до основної програми Канського фестивалю", - повідомляє офіційна брошура.

Сергій Лозниця – колишній математик – до всього підходить з розрахунком. Як приклад схеми фільму, він демонструє під час майстер-класу графік з осями "X" та "Y", на яких стовпчиками позначені моменти найбільшого напруження. "Апелювати не до емоцій, а до роздумів має режисер" - розповідає він про свою роботу. Крім фільму "Майдан"Лозниця також привіз художню стрічку "У тумані", яку створили за повістю Василя Бикова. Це стрічка про білоруських партизанів під час Другої світової війни і про те, як залишатися людиною в будь-яких, навіть нелюдських умовах. "Як приймали? Та це все для них такі далекі абстрактні речі, тут у центральній Європі", - говорить в інтерв'ю DW Лозниця про реакції глядачів.

Україно, здрастуй і прощай!

Про Україну європейській аудиторії мали розповісти й два інші покази: гротескна трагікомедія Валентина Васяновича "Звичайна справа", а також підбірка артхаузних короткометражок "Україно, гудбай!", молодих українських кінематографістів. Вони намагалися відповісти на питання: чому так багато українців залишають свою країну.

Відповідно у стрічках представлений увесь спектр проблем, які традиційно вважаються в Україні найбуденнішими: бідність, корупція, наркотики, трудова міграція, "експорт наречених" і навіть Чорнобиль. Проте через них проступає самотність героїв, безвихідь та прагнення до кращого життя – загальнолюдські поняття, які мають бути близькими до іноземної аудиторії.

"Я вважаю, що авторам прекрасно вдалося передати головну думку", - говорить в розмові з кореспондентом DW один з глядачів, додаючи, що у стрічках простежується певній фаталізм. Проте при цьому використовується сарказм - для того, щоб описати жорстокість ситуації на межі виживання, з якими люди зіштовхуються щодня.

"А я, чесно кажучи, розчарована", - відзначає інша відвідувачка кінофестивалю. – Дуже сумніваюсь, що неукраїнська аудиторія змогла б щось зрозуміти". З шести короткометражок найбільш зрозумілою для багатьох виявилась як раз найлегша. Вона ж – єдина комедія. "Пиріг" – весела розповідь про те, як мама міліціонера: добра, чуйна, уважна жінка у віці, пече пироги, зворушливо піклується про своє кошеня, пригощає чаєм та печивом, а також ... приторговує наркотиками.

Українська душа, інді-поп та сало

Утім, показом фільмів CinEast не обмежилось. Знайомити глядачів з Україною продовжили знімки люксембурзького фотографа Сіла Гайєра (на титульному знімку), у яких, за власним твердженням автора, він намагався відобразити українську душу. А також – виступи української групи Zapaska. Електроакустичний інді-поп дует (як вони самі себе називають) примітний використанням незвичних музичних інструментів. Таких, як, наприклад, ребаб, калимба і дудук. Зблизити європейського глядача з Україною допоміг і гастрономічний супровід. Традиційні українські гарячі напої і бутерброди з салом, дбайливо приготовані групою українців, що мешкають в Люксембурзі, скрасили осінні вечори навіть для тих, кому переварити українське кіно виявилось непросто.