Катастрофа у Японії очима українця: "Паніки не було"

Deutsche Welle: Сергію, яка зараз атмосфера у Японії, які настрої панують в країні?

Сергій Корєннов: Це чимось нагадує Радянський Союз після Чорнобиля 1986-го. Але одна справа - радянські часи, зовсім інша - у капіталістичній Японії. Нестача певної інформації, що стосується інциденту на атомній електростанції в Фукусімі, дає привід для різного роду пліток. Основним джерелом інформації є, звичайно, телебачення. Показують прес-конференції із різними відповідальними особами і інтерпретують все тим чи іншим чином, пояснюючи, що відбувається з точки зору кореспондентів цього каналу, або запрошують спеціалістів. Загалом ситуація спокійна, але тривога є. Тому що ситуація із атомною електростанцією не є остаточно вирішеною.

DW: А чи типова недовіра людей до уряду, побоювання, що влада щось приховує від народу?

С.К.: Ситуація не дуже типова, тому що досі на моєму віку перебування в Японії, а це близько 15 років, я не пам’ятаю такого високого ступеню недовіри до офіційної інформації. Переважно японці довіряють їй. Відчувається, що не те щоб інформацію приховують, а пробують подати так, аби не посіяти паніку. Це й зрозуміло, особливо коли уже люди стривожені після землетрусу та цунамі. Уряд, і разом із ним ЗМІ, намагаються зробити так, щоб паніки не було. Це дає поштовхи для різного роду інтерпретацій, які можуть бути точними, або бути абсолютно неправильними.

DW:Землетруси – досить часте явище у Японії, але як зазвичай реагують люди?

С.К.: Великі землетруси тут стаються досить регулярно. Наприклад, в районі Токіо землетруси великої сили ставалися приблизно раз на 100 років. Найбільший землетрус був, наскільки я пригадую, у 1923 році 1 січня. І щороку 1 січня відзначається як день дисциплінованої підготовки у боротьбі зі стихійним лихом. У цей день у школах та на підприємствах проводяться заняття із громадянської оборони. Відбувається імітація землетрусу, люди виходять на вулиці, шикуються у шеренги і лічать на "раз, два, три", чи всі вийшли. Навіть відстежують час, за який це відбувалося. Тобто, люди досить підготовлені до цього, і землетрус, який стався у п’ятницю, 11 числа, він був саме таким явищем. Я був серед японців, у японській фірмі. Коли почався землетрус, не було не те що паніки, а взагалі ніякої реакції на це. Спочатку це був маленької сили землетрус, і японці на це переважно не звертають уваги. Ну, щось там захиталося… Але землетрус продовжувався, поштовхи набирали сили, і через деякий час була дана команда: "Виходимо!". І люди спокійно, без усякого бігу, взяли і вийшли на вулиці. Вишикувалися у шеренгу і почали дивитися навколо. Тоді уже на вулиці, коли ми бачили, як коливаються дерева і телеграфні стовпи, або як підскакують машини, тоді стало зрозуміло, що відбувається щось надзвичайне. Але навіть тоді не було ніякої паніки, вони спокійно стояли у шерензі на певній відстані від різних об’єктів. Начебто все відбувалося як за планом. Вони усвідомлюють, що живуть у такій ситуації, що це може статися де завгодно і коли завгодно.

DW: У західних медіа вибухи на японських АЕС повсякчас порівнюють з катастрофою на Чорнобильській станції. А у самій Японії такі паралелі проводять?

С.К.: У Японії слово Чорнобиль іноді проскакує в коментарях ЗМІ з приводу теперішньої ситуації. Але більше іде порівнянь із США та катастрофою на атомній електростанції Трі-Майл-Айленд, це було ще до Чорнобиля, 1979-го року. В Чорнобилі інцидент стався під час роботи станції. На відміну від цього, ситуація, яка розвивається зараз, відбувається уже із реактором, який почали глушити. Тобто, спочатку йшов процес відключення реактору, потім процес охолодження реактора, і проблеми виникли уже під час охолодження, тобто, це інший вид проблеми. Японці розуміють це, тому на цей момент таких жорстких порівнянь із Чорнобилем не проводять.Загалом же, враховуючи досвід Хіросіми і Нагасакі – це невід’ємна частина японської історії, і ставлення японців до радіації воно дуже обережне, але, з іншого боку, японці розуміють, що у них немає альтернативи розбудови атомної енергетики через брак природних ресурсів в самій країні.

DW: Наскільки північний схід Японії, який найбільше постраждав після цунамі, є привабливим регіоном для туристів? Чи могли там бути українські та інші іноземні туристи?

С.К.: На щастя, якщо можна взагалі вжити "на щастя", цей регіон не є популярним серед туристів. Там є декілька цікавих місць, але вони цікаві людям, які знаються на японській історії, або культурі. Місця, популярні серед туристів – це Токіо, Кіото, Осака тощо… Північний-Схід Японії не є популярним місцем навіть серед японців. Це більше промислова, а ще аграрна зона Японії. Там рисові поля, містечка, де живуть люди, які на цих полях і працюють. Вони найбільше і постраждали, за винятком великого міста – Сендай. Це індустріальний центр, але не туристичний.

DW: Чи прийшло вже усвідомлення того, що сталося і що японській економіці доведеться заплатити високу ціну за це лихо?

С.К.: Є різні думки з цього приводу. Ну, по-перше, ще не так багато часу минуло від самої події. Більше уваги людей зосереджено на конкретних проблемах сьогоднішнього дня. Це відімкнення електроенергії, яке ми відчуваємо щодня, навіть в Токіо, нестача пального для автомобілів, нестача питної води у пляшках. Що стосується економічної перспективи, то, звичайно, у короткочасній перспективі Японія втратить, потрібні будуть інвестиції. І оскільки будуть нові інвестиції, це може дати поштовх для розвитку японської економіки, яка перебувала в стагнації близько 20 років. Тобто, якщо уряд буде мати ясну і чітку політику розподілу інвестицій із Заходу на розбудову японської економіки після такого нещастя, то у довгостроковій перспективі це може стати поворотним пунктом для стимулювання японської економіки.

Інтерв’ю провів Дмитро Каневський
Редактор: Захар Бутирський