Після владнання внутрішніх суперечок у Бельгії, можливо, таки вдалося запобігти тому, щоби Європейський Союз виглядав несерйозним гравцем у питаннях міжнародної торгівлі. Це стало би ганьбою. Особливо, бо йдеться про Канаду - готового йти на зустріч партнера ЄС.
Для пуристів-регуляторів ситуація була від початку гранично простою й зрозумілою: питання торгівлі у ЄС традиційно вирішуються на загальноєвропейському рівні, а не на рівні окремих країн-членів. Європейська Комісія веде переговори, а Європарламент здійснює парламентський нагляд за процесом. Так само як в національних парламентах країн-членів ЄС, у Європарламенті в Страсбурзі засідають ті самі зелені, ліві та праві критики вільної торгівлі, пропонуючи й просуваючи свої зміни. То в чому ж проблема?
Про "технократичне просування торговельних угод", як охарактеризував цю суто європейську процедуру німецький віце-канцлер і міністр економіки, соціал-демократ Зіґмар Ґабріель, у будь-якому разі, мови бути не могло.
Нарікання є - і все тут
Але не так все просто. Бо ж Ґабріель підхопив і без того поширені нарікання на те, що Євросоюз приймає рішення за спинами людей. Навіть якщо помітну роль у цих висловах міністра відіграла партійна лінія, і навіть якщо ці побоювання є, зрештою, необґрунтованими, вони є - і ЄС мусить щось із цим робити. Німеччина та інші країні, хоч і дуже запізно, відреагували на проблему й забезпечили те, щоб національні та регіональні парламенти тепер теж були залученими до процесу укладання торговельної угоди з Канадою.
Не можна заперечувати, що легітимність CETA в очах громадськості таким чином значно посилюється. Але водночас і вся процедура стає складнішою. Останні дні це ясно продемонстрували. Все це веде до витверезного висновку: або ЄС ефективно веде переговори, заплющуючи очі на закиди в непрозорості, або ж робить ставку на максимальну відкритість, що, втім, шкодить дієздатності на переговорах.
ЄС мусить творити глобалізацію, а не перешкоджати їй
Теоретично такі фундаментальні дебати тепер можуть передувати вирішенню будь-якого важливого загальноєвропейського питання. Але те, що це сталося саме у випадку з угодою про ЗВТ з Канадою, невипадково. CETA та TTIP (запланована угода про вільну торгівлю ЄС зі США) є символами глобалізації, яка зажила собі в Європі поганої репутації. З нею багато хто асоціює невизначеність, соціальний та економічний спад і втрату національної ідентичності.
Тому байдуже, як саме ЄС вестиме переговори: опір проти угод про вільну торгівлю, у будь-якій формі, лише зростатиме. Євросоюз частіше стикатиметься з тим, що громадяни прагнутимуть від нього захисту від глобалізації. В іншому разі ЄС закидатимуть втрату сенсу його існування. Цим також пояснюється і зростання популярності партій, які ставлять під сумнів одночасно обивді речі: і Європейський Союз, і глобалізацію.
Але той, хто хоче запобігти вільній торгівлі, мусить знати, що не зможе таким чином захистити громадян від змін. Зрештою, CETA та TTIP мають на меті встановлення спільних для західних країн стандартів, з якими муситимуть рахуватися увесь світ. Якщо їм це не вдасться - за них це зроблять інші. Передусім Китай. А такі стандарти будуть явно не в європейських інтересах. У Німеччині критика відносно CETA та TTIP теж зараз в моді. Але в цьому і парадокс: якщо і є в світі країна, яка надзвичайно виграла від глобалізації, то це і є Німеччина.