Коментар: Атмосфера безкарності

Звіт Amnesty International за 2014 рік лякає. Від Дамаска до Кабула, від Мехіко до Баку, від Джуби у Південному Судані до Пхеньяна та Коломбо, від Абуджі до Москви та Цетральної Азії, і, навіть від Вашингтона до Пекіна – все це арени, на яких грубо порушується міжнародне право, нехтується Женевська конвенція, що захищає цивільне населення під час збройних конфліктів, і зумисне ускладнюється надання гуманітарної допомоги.

Представники громадянського суспільства, які мають мужність викривати і засуджувати порушення, змушені замовкати під тиском дедалі більш жорсткого законодавства та авторитарних репресивних практик. Ті, хто колись був свідком того, як Китай, Росія, Шрі-Ланка та інші виступають проти представників громадянського суспільства у дипломатичній атмосфері Ради ООН з прав людини, поділяє позицію звіту AI: "Нищівний рік для всіх, хто захищає права людини, і для тих, хто страждає від злиднів зон криз та воєнних конфліктів".

"Рік поразок" для Європи

Не лише через криваві бої на сході України та репресивні заходи члена Ради безпеки ООН Росії проти свободи самовираження та сексуального самовизначення: Європа, зокрема й Німеччина, не мають приводу для самовдоволення. Дискримінація меншин та зростаючі труднощі гідного поводження із потоками біженців та мігрантів дуже поширені. Атаки правлячих партій лише із Великобританії та Швейцарії проти Європейського суду з прав людини підкреслюють поширений зараз на всіх континентах заклик знехтувати основними правами людини заради уявного захисту "безпеки людей". Тортури, які, згідно із загальним визначенням Конвенції ООН проти тортур є, "свідомим катування людини із метою змусити її говорити", були термінологічно відмиті жахливими правниками. А оприлюднення американського сенатського звіту викриває не лише шокуючи дії ЦРУ, але й ступінь європейської співучасті.

Африканські та близькосхідні пожежі

Через 20 років після геноциду в Руанді численні конфлікти торують собі кривавий шлях континентом. У Південному Судані на очах ООН безвідповідальний уряд роздирає себе власними етнічними суперечностями. І все це відбувається за рахунок страждань найбідніших та найуразливіших: жінок та дітей. "Весна" 2011 року на Аравійському півострові вже давно змінилася зимовими заморозками: Лівія та Ємен перебувають на межі державного колапсу, Ірак здригається перед ордою самопроголошеного халіфату, що зневажає людське життя, авторитарна диктатура Єгипту знову бореться проти терористичного ісламізму. Сирія, де список загиблих вже перевищує 200 тисяч осіб – ООН вже давно відмовились від підрахунку жертв, стала майже забутим конфліктом. Ізраїль та Газа: останній підсумок – майже дві тисячі загиблих.

Відмовитися від вето?

Рада безпеки ООН несе відповідальність за мир та безпеку, але й також за примушення до поваги до прав людини. Зв'язок між конфліктом та нестабільністю з однієї сторони, нерівністю, бідністю та запереченням основних прав з іншої проходить червоною ниткою через доповідь Amnesty International. Чи буде це корисним, якщо п'ять постійних членів на цьому тлі відмовляться від свого права вето у випадках, коли мова йде про геноцид та злочини проти людяності, як цього вимагає Amnesty? З 1993 року триває дискусія щодо реформи Ради Безпеки без жодного помітного результату – її кінець залишається відкритим. Провокація та нагадування залишаються найменшим спільним знаменником, аби засудити безрадісне становище із правами людини у надії, маленькими кроками досягти покращення. Німеччина має для цього чудову нагоду: у 2015 році вона головує у Раді ООН із прав людини.

Ганс Шумахер - німецький дипломат у відставці. До 2014 року як посол Федеральної Республіки Німеччина в ООН він очолював німецьке постійне представництво у Женеві.