Вирок Радовану Караджичу виголошено: винний за десятьма з одиннадцяти пунктів обвинувачення, зокрема у геноциді, депортації, взятті у заручники, вбивстві, тероризмі. 40 років ув'язнення колишньому президенту боснійських сербів за його особисту відповідальність за ці злочини. Вирок очікуваний, який, утім, вражає своїм масштабом.
Цей вирок увінчав процес, щодо якого у багатьох аспектах вживали префікс "най": Караджич був найважливішим обвинувачуваним і першим високопосадовим політиком у одному з найдорожчих судових процесів щодо найбільшого злочину в Європі після Голокосту.
Перемога над злочином
Для багатьох жертв воєнних злочинів у Боснії і Герцоговині 24 березня стало важливим днем, днем сатисфакції, усвідомлення, що право може перемогти злочин. Звісно, Караджич може подати апеляцію, і треба виходити з того, що він це зробить.
Утім, без сумніву вирок є важливою віхою у сфері міжнародного правосуддя, перемогою міжнародного права над воєнними злочинами. Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії незадовго до свого остаточного розпуску і після багатьох невдалих спроб усе ж зміг довести особисту відповідальність однієї з найважливіших політичних фігур.
І навіть якщо робота трибуналу невдовзі завершиться, він, за всіх своїх слабкостей, залишиться віхою на шляху просування міжнародних стандартів у сфері прав людини та рослідування злочинів. Суд також встановив стандарти судочинства: жоден воєнний злочинець не повинен почуватися безпечно та плюндрувати права людини і міжнародне право, жоден політичний лідер не зможе сховатися від відповідальності, заявивши, що не знав про дії своїх підлеглих!
Привиди минулого
Попри очевидний прогрес у юридичній сфері, подолання минулого у колишніх гарячих точках усе ще залишається проблематичним. Навіть через 20 років після Дейтонської угоди 1995 року, яка закінчила Боснійську війну, поступу у справі замирення колишніх сторін конфлікту практично немає, і привиди минулого досі блукають країною. Це було очевидно і з подій, які відбувалися довкола вироку Караджичу. Ще перед його винесенням старі табори сформулювали свої позиції, і стало ясно, що етнічний поділ у Боснії залишається глибоким.
20 березня наступник Караджича на посаді очільника Республіки Сербської Мілорад Додік назвав іменем Радована Караджича студентський гуртожиток у місті Пале, де розташовувався уряд боснійських сербів. Який сигнал подає такий акт солідарності? Тут точно не йдеться про замирення між між боснійськими сербами та їхніми мусульманськими і хорватськими співгромадянами в єдиній для них усіх державі. Ця подія посіла своє місце у загальній картині етнічного поділу, перекидання провини та уславлення героїв війни, яка дає небагато приводів для надії.
Гнівні протести прихильників Караджича, які сумніваються в легітимності суду та вироку і часто повторюють стереотипи часів війни, були запрограмовані наперед. І задовлення жертв вироком лише слугує для них підтвердженням їхніх закидів.
Брак спільної ідентичності
У такі дні, як цей, зрозумілим стає таке: громадяни та громадянки Боснії і Герцеговини, які походять з різних етнічних груп, все ще дуже далекі від єдиної ідентичності у спільній державі. Діти у школах ходять до окремих класів за етнічною ознакою, у країні немає спільних історичних образів, немає спільного осмислення минулого. Окремі для кожної етнічної групи мас-медіа підтверджують готові істини, а не запрошують подумати та скласти особисту думку.
Вирок Караджичу - це важливий ключовий момент у юридичній боротьбі, але суспільство має творитися самими громадянами. Країна зможе побудувати спільне майбутнє тільки через чесне, часом болісне поводження з боку всіх громадян з їхнім важким минулим.
Караджич є частиною сповненої травм історії цієї країни. Його ідеологія та дії не пасують до сучасної Боснії і Герцеговини, яка хоче стати частиною демократичної Європи. Навколо цієї позиції повинні змогти об'єднатися всі громадяни країни. Саме про це чітко свідчить винесений згідно з міжнародним правом вирок Караджичу.